22/08/2026
Небесний пантеон Залізної бригади поповнили ще два герої. Навіки 53-річний солдат Геннадій Гавдюк та навіки 38-річний старший солдат Андрій Мовчан.
* * *
Геннадій Петрович Гавдюк народився та виріс у Кам'янці-Подільскому. Навчався у міській школі №5, по завершенню здобув професію електрика.
Жив у селі Гаврилівці, працював трактористом у колгоспі. Односельці цінували його за майстерність, працьовитість та скромність. Виховав дітей, якими дуже пишався.
На захист країни зі зброєю став у 2024 році по мобілізації. Поповнив лави 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади, служив гранатометником у механізованому батальйоні.
У підрозділі згадують солдата Гавдюка як людину позитивну, відповідальну та «рукасту» — ремонтував все. Мотивував побратимів без зайвих слів — своїм ставленням до життя та роботи.
Роковим став день 5 жовтня 2025 року, коли Геннадій Гавдюк перебував на бойовому чергуванні неподалік села Кам'янка Харківської області.
Там було дуже гаряче: ворог гатив з артилерії та атакував наші позиції безпілотниками. Після одного з ударів FPV-дрона зв'язок з Гавдюком обірвався. Оперативний пошук з повітря не дав результату, а на землі було справжнє пекло…
Відтоді вважався зниклим безвісти. Рідні, близькі та у підрозділі до останнього сподівалися на його повернення. На жаль, дива не сталося: у серпні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель Геннадія Петровича.
…Земляки зустріли героя, що повернувся додому «на щиті», живим коридором, а у Жванецькій громаді був оголошений день жалоби. Поховали Геннадія Гавдюка з військовими почестями на цвинтарі села Гаврилівці.
* * *
Андрій Анатолійович Мовчан народився та виріс у Вінниці. Закінчив середню школу №35, згодом — Вінницький національний технічний університет за спеціальністю «Облік та аудит». Працював приватним підприємцем.
«Андрієві довелося рано пізнати біль втрати матері та передчасно подорослішати, — говорить його батько Анатолій, колишній «афганець». — Через мою тяжку недугу син фактично став головним годувальником у домі. Невтомно працював, адже мав єдину мету — зібрати кошти на мою операцію. Понад усе мріяв, щоб я одужав і повернувся до нормального життя. Свої ж захоплення та плани завжди відкладав на потім…».
Воїном ЗСУ Андрій Мовчан з позивним «Тихий» став у травні 2025 року. Службу розпочав у 48 інженерній Кам'янець-Подільській бригаді. Згодом перевівся до Залізної бригади, воював на Харківщині в механізованому батальйоні.
Працював з важкими бомберами як пілот та споряджаючий. Відповідальний, сміливий (рятував майно підрозділу під ударами ворожих FPV), безвідмовний, майстер на всі руки. Затятий мисливець та рибалка. Радував побратимів посмішкою і стравами, приготовленими на багатті.
…Ранком 30 липня 2026 року під час виконання бойового завдання Мовчан з двома побратимами підірвалися на невідомому вибуховому пристрої. Усі отримали поранення, Андрій Анатолійович — найважчі.
Бійців оперативно евакуювали та доставили до медичних закладів. Зрештою лікарі два тижні боролися за життя Андрія Мовчана, але врятувати його не вдалося.
…Церемонія прощання з героєм розпочалася у Вінниці, де зібралися рідні, друзі, а також приїхали з фронту побратими. Поховали захисника з військовими почестями на кладовищі села Зарванці поруч з мамою.
* * *
Сердечні співчуття рідним, близьким та побратимам полеглих лицарів. Вічна їм пам'ять та слава!
#СухопутніВійська
