24/08/2026
Життя кожної людини є цікавим серіалом з багатьма ексклюзивними неповторними моментами, але в своїй основі воно абсолютно підкорене розміреному темпу з набором переважно стандартних ситуацій. Історія Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету також є неперевершеною «кінострічкою», де долі співробітників та відвідувачів пов’язані в єдиний міцний ланцюг різноманітних подій. Зовні легко передбачувані циклічні зміни банальних моментів приховують утаємничений світ не зовсім повсякденних, а іноді і взагалі форс-мажорних випадків. Одним з яскравих прикладів «творчого деструктиву» є діяльність в умовах повномасштабного вторгнення, яке змінило усю звичну гаму щоденного розпорядку. Хоча постійні повітряні тривоги не змогли зупинити злагодженого руху стійкого в усіх сенсах бібліотечного колективу, але суттєво ускладнили стабільну логістичну складову. Іноді годинами за передбаченими алгоритмами приходилося перебувати в укриттях для збереження найціннішого, що є кожної людини.
Один з таких моментів потрапив до об’єктиву мобільного телефону і став частинкою історії книгозбірні у всій тяжкості її сьогоденних реалій. Звичайний ранок перервали моторошні звуки гучного сигналу і всі, хто знаходився в університетському просторі, пришвидшено покрокували до надійного укриття. Діти, студенти та їх батьки, бібліотекарі поспішали до безпечних місць у підвальних приміщеннях головного корпусу. Якісне цифрове фото з уточненою часовою інформацією потрапило до архівних фондів і збагатило калейдоскоп слави найбільшої книгозбірні Закарпатської області. Вівторок, 22 березня 2022 року, годинникові опції зафіксували цифру 12 і зверху ще 22 хвилини. Особливо важливо згадати ці події в чергову річницю святкування Дня Незалежності як символ неповторної стійкості українського народу. Жодного страху в очах — лише впевненість у переможному завершенні війни та рішучість і надалі робити свою справу. Колись нащадки вдивлятимуться в ці суворі погляди, згадуючи героїчні «будні» пересічних земляків, які й не думали залишати рідну землю напризволяще, віддавши її на поталу ворогові-загарбнику. В інтер’єрі — стандартний антураж: ретельно побілені стіни, вентиляція, пляшки з водою, ряди зручних м’яких стільців.
Поруч із Марією Миколаївною Медведь сидить Тетяна Олександрівна Колесникова, кандидат наук із соціальних комунікацій, директорка Наукової бібліотеки Українського державного університету науки і технологій. На початку повномасштабного вторгнення, коли в її рідному регіоні ситуація була особливо небезпечною, Тетяна Олександрівна тимчасово приїхала до Ужгорода, як і багато інших людей, які шукали безпечнішого місця. Перебуваючи в Ужгороді, вона продовжувала дистанційно керувати роботою своєї бібліотеки та підтримувати зв’язок із колективом. Її присутність цього дня в укритті Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету стала своєрідним свідченням того, наскільки війна об’єднала бібліотечну спільноту України, незалежно від відстаней і місця перебування.
У сховищі також перебували Марія Іванівна Чорній, Ольга Анатоліївна Шурубор та інші представниці «служительок книжкового світу», які зосереджено чекали на сигнал про можливість повернутися до усталеного життєвого ритму, взяти до рук книжкові скарби та збагатити їх глибинним змістом сотні представників читацької аудиторії. Зараз такі дії стали для всіх звичним повсякденням, але пройдуть десятиріччя і нащадки подякують університетським бібліотекарам за їх безкорисну працю. Стандартні дії в нестандартних ситуаціях – це і є героїчний подвиг. Не забуваємо про це в умовах постійної загрози «з неба» і в міцних національних обіймах під час святкування промовимо: «СЛАВА УКРАЇНІ!», «ГЕРОЯМ СЛАВА!».
(вул. Університетська, 14 https://dspace.uzhnu.edu.ua/handle/lib/91547 )
