05/09/2026
Минає рік… Та час не здатен стерти біль втрати.
Сьогодні Великобірківська громада з особливим болем згадує свого земляка — Василя Гульку, ветерана АТО та ООС, воїна, Захисника, який пройшов крізь пекло війни та російського полону.
5 вересня 2025 року зупинилося серце Василя. Йому назавжди 41…
Здавалося, після всього пережитого найстрашніше вже позаду. Він вистояв. Пережив полон, повернувся до рідних, до своєї сім’ї. Повернувся живим, і всі вірили, що попереду ще багато років життя — поруч із дружиною Галиною, двома доньками Анною та Марією, матір’ю Зіновією.
Але доля була невблаганною…
Без люблячого батька залишилися дві доньки.
Без чоловіка — дружина Галина.
Без сина — мати Зіновія.
Є втрати, до яких неможливо звикнути. Є біль, який не минає навіть із роками. Змінюються дні, пори року, життя продовжується, але порожнеча від втрати найдорожчої людини залишається назавжди.
Сьогодні Василь спочиває на Алеї слави у рідних Великих Бірках. Там, серед своїх земляків, він навічно залишився частиною рідної громади.
Ми пам’ятаємо його мужність.
Пам’ятаємо його незламність.
Пам’ятаємо його шлях крізь війну та полон.
Пам’ятаємо його як Воїна, який вистояв там, де здавалося неможливим вижити.
Низько схиляємо голови перед пам’яттю Василя Гульки.