04/09/2026
Його книжки передають із рук у руки, розбирають на цитати й шукають у них відповіді, коли життя стає надто складним.
Сьогодні 67-річчя святкує Мирослав Дочинець — один із найпопулярніших українських письменників сучасності.
Він народився у Хусті в родині вчителів. Письменником хотів стати ще до того, як добре вивчив абетку. У шостому класі його твори вже друкували, а в дев’ятому вони принесли хлопцеві перемогу в літературному конкурсі.
Мирослав закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював у газетах, а 1989 року видав першу книжку «Гірчичне зерно». Згодом заснував «Новини Мукачева» та видавництво «Карпатська вежа», у якому побачили світ сотні видань українських авторів.
Попри можливість осісти у великих містах чи за кордоном, Мирослав Дочинець залишився в Мукачеві — місті своєї дружини, дітей та онуків. Свій вибір пояснює просто: «Тут моє серце».
Одна з найважливіших зустрічей у його житті сталася не в редакції.
Молодий журналіст упорядковував занедбану ділянку на Поповій горі біля Мукачева. Знайомий привів допомогти свого діда Андрія, якому було вже за вісімдесят. Старий знав цілющі трави, легко знаходив у лісі потрібні саджанці й одного разу передбачив грозу, відчувши запах риби з Латориці за кілька кілометрів.
Вечорами вони сиділи під розлогим горіхом. Андрій Ворон розповідав про захист Карпатської України, роки переховування в лісах, навчання травництва, далекі мандри та каторгу на Колимі. Мирослав слухав і занотовував.
На запитання молодих, чи не набридло йому так довго жити, Ворон відповідав: неважливо, залишилося сто днів чи сто років — кожен із них він прожив би в тихій радості.
Андрій Ворон прожив 104 роки. Після нього залишилася валіза списаних аркушів. Із цих записів та давніх розмов народилася книжка «Многії літа. Благії літа» — заповіти про те, як прожити довге життя у здоров’ї, радості та злагоді із собою.
Карпатський мудрець став і героєм роману «Вічник. Сповідь на перевалі духу» — історії людини, яка пройшла крізь тюрми, ліси, табори й випробування цілого століття, але зберегла себе. Цього року «Вічник» вийшов на великий екран.
У «Криничарі» Мирослав Дочинець розповів про сироту, який завдяки праці та знанням став найбагатшою людиною Мукачівської домінії, але зрозумів: справжнє багатство має служити людям. За романи «Криничар» і «Горянин» письменник отримав Шевченківську премію.
«Художня книга є автобіографією душі письменника», — говорить Дочинець. Найбільше свого внутрішнього світу він вклав у романи «Мафтей», «Діти папороті» та «Горянин».
Його книжки перекладені багатьма мовами — від польської, словацької та угорської до французької, італійської, англійської й японської. Але головною нагородою письменник називає не премії, а читачів.
Ще 2020 року він писав: «Розмовляти, писати і думати тільки українською — нині це наш другий фронт. А може, й перший». А про нинішню боротьбу говорить: «Не питай, коли закінчиться війна. Плекай у собі дух боротьби».
Коли Мирослава Дочинця запитали, над чим він працює, письменник відповів лише двома словами:
«Над собою. Завжди».
Бажаємо Мирославові Дочинцю міцного здоров’я, нових книжок, вдячних читачів і многії літа — благії літа!
І на завершення — одна з порад мудрого старця Андрія Ворона:
«Не хитруй з усього мати користь, а опікуйся, щоб самому бути корисним. Лоза, що не родить, скоро всихає».
