03/09/2026
🕯️ ТКАЧУК Андрій Сергійович 🇺🇦 42 роки, Сосниця
Сьогодні минає перша річниця з дня втрати нашого земляка. Громада зібралася, аби вшанували пам’ять Героя.
ℹ️ Народився Андрій 16 жовтня 1982 року у Сосниці Чернігівської області. У 1998 році закінчив Сосницьку неповну середню школу, а у 2002 році – Сосницький сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку, здобувши спеціальність бухгалтера.
Андрій зростав у родині разом із молодшою сестрою Наталією. Брат і сестра мали гарні та близькі стосунки, завжди підтримували одне одного, піклувалися та допомагали у різних життєвих ситуаціях. У шкільні роки захисник захоплювався математикою — це був його улюблений предмет. Багато читав, любив книги та цікавився різними історіями. За характером був веселим, жартівливим і добрим. Легко знаходив спільну мову з людьми та завжди міг підняти настрій оточуючим. Завжди співпереживав іншим, ніколи не залишався осторонь чужої біди, був готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував.
Андрій був дуже вправним і працьовитим чоловіком, який багато чого вмів робити власноруч. Сам клав плитку, добре розумівся на електриці, виконував будівельні та ремонтні роботи по дому. Не боявся роботи й за багато справ брався сам, адже мав золоті руки та прагнув усе зробити якісно.
Одним із найбільших його захоплень були мотоцикли. Він любив кататися на них, а ще із задоволенням ремонтував їх, міг годинами займатися технікою та власноруч усувати несправності.
Андрій був неодруженим, власної сім’ї не створив. Проте для своїх рідних він завжди залишався турботливим сином, люблячим братом і людиною, на яку можна було покластися.
У 2003–2004 роках захисник проходив строкову військову службу. Після її завершення поїхав до Києва на заробітки, де близько трьох-чотирьох років працював у будівельній сфері. Повернувшись додому, працював у сільськогосподарському підприємстві. У 2014–2015 роках, коли Україна потребувала захисту, Андрій добровольцем пішов захищати свою країну. Проходив службу у Гончарівську. Це був свідомий вибір людини, яка не залишилася осторонь у важкий для держави час. Після завершення служби повернувся до мирного життя та знову вирушив на заробітки.
4 червня 2025 року Андрій був призваний на військову службу за мобілізацією. Служив у військовій частині А2582 на посаді стрільця у десантно-штурмових військах. Спочатку направили до Чернігова, згодом захисник близько двох місяців перебував у Гончарівську, а потім був Покровський напрямок. Андрій розумів, що війна — це небезпека, але не дозволяв страху зупинити його. Він говорив просто: «Це війна. Уб’ють — так уб’ють». Не шукав виправдань і не уникав служби. Казав, що все одно комусь потрібно воювати, комусь потрібно захищати Україну. Він свідомо прийняв свій обов’язок захисника й до останнього залишався вірним своєму рішенню — бути там, де був потрібен. Серед побратимів Андрія знали за позивним «Ткач» — так його називали за прізвищем.
Із мамою Андрій підтримував тісний зв’язок — за можливості телефонував їй щодня. Він добре знав, як рідні переживають за нього, тому завжди попереджав, коли вирушав на завдання і певний час не матиме можливості виходити на зв’язок. Під час служби Андрій часто розповідав мамі про своє життя. В останній розмові, перед тим, як захисника відправили на завдання на Покровському напрямку, він казав, що їх тут дуже добре годують, навіть надсилав мамі фотографії. Для неї ці прості слова й світлини сьогодні мають особливе значення, адже це були одні з останніх звісток від її сина.
Під час виконання завдання відбувся бій. Із восьми військовослужбовців додому повернулися лише двоє. 3 вересня 2025 року рідним повідомили, що Андрій вважається зниклим безвісти. Згодом командир військової частини повідомив мамі, що, бачив, як українських військовослужбовців взяли в полон. Родина продовжувала чекати й сподіватися на повернення Андрія.
Навесні, під час одного з обмінів тілами загиблих, серед повернутих до України тіл був і Андрій. Його тіло мало численні тяжкі ушкодження, що свідчило про жорстоке поводження. Для встановлення особи та остаточного підтвердження загибелі була проведена ДНК-експертиза. Її результати підтвердили найстрашніше — Андрій загинув в районі населеного пункту Новоторецьке Покровського району Донецької області.
Захиснику назавжди залишиться 42 роки.
Похований 8 травня 2026 року на центральному кладовищі у Сосниці.
У захисника залишилися мама та сестра.
