Дрогобицька районна організація Народного Руху України

11/09/2026

09/09/2026

Дрогобич у вишиванці та під Покровом Богородиці: місто відзначає 935-й ювілей

8 вересня Дрогобич відзначає особливу дату — 935-ту річницю від першої літописної згадки про місто. Цьогоріч ювілейне святкування співпало з Різдвом Пресвятої Богородиці, тож цей день для громади по-особливому світлий та символічний.

Вулиці Дрогобича наповнилися святковою атмосферою — дорослі й діти одягнули вишиванки, у центрі міста лунала українська музика, а площа Ринок та Замкова Гора стали осередками культурних, благодійних та просвітницьких подій.

Дрогобич традиційно відзначає свій день із особливим «солоним» характером — адже сіль є невід’ємною частиною історії та символіки міста. Та цьогоріч у святковий день поруч із радістю відчувається і вдячність та біль. Під час заходів згадували тих, хто віддав своє життя за Україну, хто сьогодні боронить її, перебуває в полоні або вважається зниклим безвісти.

Центром урочистостей стала історична Замкова Гора. Тут відбулося загальноміське віче та благодійний концерт, які об’єднали мешканців і гостей міста. Святкову програму доповнили патріотичні виступи, українські пісні та слова вдячності тим, завдяки кому Дрогобич має можливість жити, розвиватися і відзначати свій ювілей.

Участь в урочистостях взяли представники громадськості та національно-патріотичних організацій. Зокрема, на заході були присутні рухівці — представники Народного Руху України, серед яких голова Дрогобицької районної організації Народного Руху України Михайло Сікора.

935 років історії — це сотні поколінь, тисячі людських доль і незліченна кількість подій, які формували Дрогобич таким, яким ми знаємо його сьогодні. Місто продовжує жити, берегти свою історію, підтримувати традиції та впевнено дивитися у майбутнє.

Зі святом, рідне місто!
Світлини ДМР

⭕️ РУХаймось разом – до Перемоги!

08/09/2026

8-10 вересня 1989 році в конференц-залі Київської політехніки відбувся Установчий з'їзд «Народного Руху України за перебудову» - однієї з наймасовіших громадсько-політичних організацій, що стала потужним рушієм на шляху до відновлення незалежності України.

Утворення Народного Руху України було зумовлено демократичними процесами, які почалися в СРСР після проголошення в 1985 році новообраним Генеральним Секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим курсу на перебудову. Наслідком такої лібералізації стали потужні національно-демократичні рухи в різних радянських республіках, в першу чергу – прибалтійських.

Зокрема, в Естонії у 1988 році з’явився Народний фронт – перша така організація в СРСР. Згодом виникли литовський рух «Саюдіс» та Народний фронт Латвії.
В Україні в 1987 році в Києві відкрився Український культурологічний клуб – неформальне об’єднання творчої інтелігенції, в засіданнях якого брали участь українські дисиденти, яких почали звільняти з таборів.

У 1988 році була створена Українська Гельсінська Спілка – перша демократична громадсько-політична і правозахисна організація. У 1989 році з’явилося Товариство української мови «Просвіта», яке в своїй діяльності виходить за рамки суто захисту української мови.
У лютому газета «Літературна Україна», друкований орган Спілки письменників України, друкує пропозицію щодо Статуту і програми Народного Руху. Протягом півроку створюються обласні осередки – крайові організації.

А 8–10 вересня 1989 року в конференц-залі Київського політехнічного інституту відбувається Установчий з’їзд НРУ, який тоді мав назву Народний рух України за перебудову.

Це «за перебудову» було реверансом у бік Компартії, яка тоді ще мала досить сильні позиції і могла заборонити діяльність Руху. «І Чорновіл, і Лук’яненко виступали за незалежність – це було не просто в повітрі, це було проголошено! Просто в документах це не можна було написати, бо нас би не зареєстрували в Радянському Союзі. Для нас було зрозуміло, що ми напишемо «за перебудову», щоб нас не тягали… Ми за перебудову, за те, що Горбачов проголосив!» – згадував один із фундаторів Руху Сергій Головатий.
У роботі Установчого з’їзду Народного руху України взяли участь понад 1100 делегатів з усіх областей України, включно з Кримською областю, та від українців у Латвії і Литві. Були також присутні як гості діячі польської «Солідарності» і новообрані посли до Сейму Польщі та представники інших країн. Біля будівлі усі три дні також було велелюдно. Подію висвітлювали понад 130 журналістів.

З’їзд ухвалив Статут та Програму організації, обрав керівні органи Руху. Головою НРУ став поет і громадський діяч Іван Драч. А виконавчий орган – Секретаріат Руху – очолив колишній політв’язень Михайло Горинь.

04/09/2026

4 вересня 1985 року. Ніч, у яку Україна втратила Василя Стуса.

Є люди, про яких із плином часу говорять не менше, а більше.

Василь Стус - поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найяскравіших представників українського дисидентського руху. Людина, яка могла обрати тихе життя, але обрала чесність - навіть тоді, коли за неї доводилося платити дуже високу ціну.

У 1965 році, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у Києві, Стус відкрито виступив проти політичних арештів української інтелігенції. За цей протест його виключили з аспірантури.

Пізніше були apeшти, тaбopи, зacлaння, заборона друкуватися, вилyчeнi рукописи та роки життя за ґратами. Стус не відмовився від своїх переконань і став членом Української Гельсінської групи, яка захищала права людини.

Його поезія народжувалася в умовах, де навіть слово могло стати причиною пepecлiдyвaння.

А потім настала ніч із 3 на 4 вересня 1985 року.

У табopi біля села Кучино Пермського краю, під час безстрокового гoлoдyвaння, Василь Стус зaгинyв. Йому було лише 47 років.

Його пoxoвaли на табірному цвинтарі. Лише через чотири роки, у листопаді 1989-го, Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого пepeпoxoвaли в Києві на Байковому кладовищі. На прощання з ними вийшли десятки тисяч людей.

Сьогодні ми знаємо Стуса не лише як великого поета. Ми знаємо його як людину, яка залишилася вірною собі тоді, коли це було найважче.

4 вересня — це не просто дата cмepтi. Це дата, яка нагадує: слово може пережити тюpми, заборони й навіть cмepть автора.

Василь Стус зaгинyв у ніч на 4 вересня 1985 року. Але його голос — залишився. Пам’ятаємо.

01/09/2026

#Чорновіл

29/08/2026

28/08/2026

«Невідомий Франко»: у Дрогобичі представили театрально-видовищне дійство про Великого Каменяра

27 серпня, у день 170-річчя від дня народження Івана Франка, у Дрогобичі відбулася прем’єра авторської вистави «Невідомий Франко».

На сцені Народного дому глядачам представили Франка не лише як видатного письменника, мислителя та громадського діяча, а передусім як людину — з її почуттями, переживаннями, коханням, втратами та внутрішньою боротьбою.

«Невідомий Франко» — масштабний мистецький проєкт, створений на базі Заслуженого академічного Прикарпатського ансамблю пісні та танцю України «Верховина». Над постановкою працювала команда професійних митців на чолі з автором ідеї та художнім керівником Сергієм Дмитрієвим.

Вистава поєднала театральне мистецтво, музику, танець і сценографію, створивши особливу атмосферу та дозволивши глядачам по-новому відкрити для себе постать Івана Франка.
Світлини -ДМР

⭕️ РУХаймось разом – до Перемоги!

27/08/2026

у Дрогобичі вшанували 170-ту річницю від дня народження Івана Франка

Сьогодні, 27 серпня, у Дрогобичі біля пам’ятника Івану Франку відбулося урочисте віче з нагоди 170-ї річниці від дня народження Великого Каменяра.

До вшанування пам’яті видатного українського письменника, мислителя, науковця та громадського діяча долучилися голова Дрогобицької районної організації Народного Руху України Михайло Сікора, представники міської влади, освітніх і культурних установ, викладачі та студенти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, учнівська молодь, мешканці та гості громади.

Захід розпочався з виконання Державного Гімну України у виконанні Заслуженого академічного Прикарпатського ансамблю пісні і танцю «Верховина».

Присутні поклали квіти до пам’ятника Івану Франку, вшановуючи пам’ять людини, чия творчість, громадянська позиція та жертовне служіння Україні стали невід’ємною частиною української культурної та історичної спадщини.

Постать Івана Франка й сьогодні залишається важливою для українців — як символ незламності, праці, інтелектуальної свободи та любові до рідної землі.

Світлини -ДМР

27/08/2026

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицький район Львівської області) в родині селянина-коваля народився Іван Якович Франко – геніальний поет, письменник, філософ, політик і громадський діяч, якого називають «титаном праці».

👉 Пропонуємо вам 10 маловідомих фактів про Каменяра:

1️⃣ За 40 років творчості Франко створив понад 6 тисяч творів. У середньому – новий текст кожні два дні. Він став першим професійним українським письменником, що жив з літературної праці.

2️⃣ Ще в гімназії мав феноменальну пам’ять і вже тоді зібрав бібліотеку у 500 томів. На «нудних уроках» читав Шекспіра в німецькому перекладі й перекладав античних класиків.

3️⃣ Тричі був заарештований. Після другого арешту у 1880-му ледь не помер від голоду. Повість «На дні» написав за тиждень, а три дні виживав на три центи, знайдені біля річки.

4️⃣ Знав 14 мов, а перекладав із 48. У 1893 році захистив докторську дисертацію у Відні. Сучасники називали його «академією в одній особі».

5️⃣ Співзасновник і перший голова Русько-Української радикальної партії – першої політичної партії українців.

6️⃣ Попри ярлик радянської критики, Франко був глибоко віруючим. Його переклад «Книги Буття» і досі вважають найточнішим українським перекладом цієї частини Біблії.

7️⃣ Останні роки життя писав лівою рукою або диктував, адже права була паралізована.

8️⃣ відійшов у вічність 28 травня 1916 року у злиднях. Поховали в «позиченій» могилі. Лише через 10 років перепоховали в окремій.

9️⃣ У 1916 році висувався на Нобелівську премію з літератури, однак помер перед оголошенням результатів.

🔟 Його син Петро став одним із засновників «Пласту» та воював у Легіоні УСС.

🌾 Іван Франко – це людина, яка своїм життям і творчістю вивела українську літературу та політичну думку на європейський рівень.

25/08/2026

35 років Незалежності: у Дрогобичі відбулося урочисте віче

Україна вже 35 років живе як незалежна держава. Та сьогодні свобода для українців — не лише здобуток минулого, а щоденна боротьба, яку продовжують наші захисники, волонтери, громади та кожен, хто своєю працею наближає перемогу.

У Дрогобичі з нагоди Дня Незалежності України на площі Замкова Гора відбулося загальноміське урочисте віче. Захід об’єднав мешканців громади, військовослужбовців, духовенство, представників громадських організацій та гостей міста.

Серед присутніх на урочистому віче були голова Дрогобицької районної організації Народного Руху України Михайло Сікора, представники районної організації, які долучилися до спільного відзначення 35-ї річниці відновлення Незалежності України.

Урочистості розпочали з хвилини мовчання на знак пошани до всіх, хто віддав життя за Україну. Прозвучав Державний Гімн України у виконанні Муніципального чоловічого камерного хору «Боян Дрогобицький».

Важливою частиною заходу стала спільна молитва за Україну, її народ та військовослужбовців, які сьогодні захищають державу. Учасники віче також вшанували пам’ять усіх поколінь українців, які боролися за право нашого народу жити у вільній та незалежній державі.

Особливого змісту урочистостям надала присутність українських військових. Перед громадою виступили представники 1-го батальйону безпілотних систем «Чорний стриж» 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені митрополита Андрея Шептицького.

До святкування долучилися й закордонні партнери та гості, які розділили з дрогобичанами цей важливий для України день.

35 років Незалежності — це роки боротьби, втрат, перемог і великих випробувань. Це історія, яку творили мільйони українців. І сьогодні наша спільна відповідальність — берегти державу, пам’ятати тих, хто віддав за неї життя, та продовжувати боротьбу за Україну, якою пишатимуться майбутні покоління.