Пала́ц кня́зів Санґу́шків — барокова будівля, частина архітектурного комплексу, розташованого на обширі Новозаславського замку (нині місто Ізяслав Хмельницької області), що ефектно розкинувся на мисі при впадінні річки Понори до річки Горині. Палац збудовано у 1754 —1770 роках для Барбари Санґушкової як приватна резиденція і урядовий центр волинських володінь князів Санґушків.
Сама будівля — двоп
оверховий будинок, що отримав ориґінальне планування piano nobile, і не подібний до інших палаців Речі Посполитої. Вплив особистого смаку Барбари Санґушкової є визначним у реалізації проекту, її не задовольнив проект розроблений Паоло Фонтана: Якуб Фонтана, королівський архітектор, доопрацював проект. До палацу добудовано двір, що з'єднав його з палацом князів Заславських і залишками Новозаславського замку. Будівельні зусилля, здійснені під зверхністю князів Санґушків на новозаславському замковому обширі, були настільки змінили його образ, що й сам замок відтоді отримав нове ім'я — замок Санґушків, а й просто «палац».
З-перед кінця 19 століття, палац став власністю Російської імператорської армії. Росіяни переробили палац під казарму.
Після поразки Перших визвольних змагань, палац використовувався Радянською армією, яка не ставилася до будівлі з належною до її історичного значення повагою. Навіть взяття 1963 року цієї визначної пам'ятки під охорону держави не зупинило процесу її поступового руйнування.
Після проголошення Україною незалежності у 1991 році ставлення до пам'ятки не змінилося: без належної підтримки палац руйнується і загрожує зовсім зникнути з лиця землі.
