Ізмаїльський ВДВС в Ізмаїльському районі Одеської області ОМУ МЮУ

04/09/2026

"Мін'юст про дискримінацію за ознакою статі: як закон захищає право на рівність"

Згідно із Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінацією за ознакою статі є ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками, зокрема статі, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. У законодавстві розрізняють пряму та непряму дискримінацію. Пряма виникає тоді, коли з людиною поводяться менш прихильно порівняно з іншими через її стать. Непряма дискримінація має місце, коли формально однакові правила чи критерії на практиці створюють для певної статі менш вигідні умови, наприклад, вимоги, що фактично унеможливлюють кар’єрне просування для представників певної статі.

Закон визначає випадки, коли певні дії чи відмінності у ставленні не вважаються дискримінацією, оскільки вони не обмежують права та свободи інших осіб, не створюють перешкод для їх реалізації та не надають необґрунтованих переваг. Зокрема, не є дискримінацією спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів і грудного вигодовування дитини, а також заходи з охорони праці, пов’язані з репродуктивним здоров’ям.

Також до таких заходів належать позитивні дії, спрямовані на підтримку осіб або груп, які потребують додаткового захисту чи створення рівних можливостей. Зокрема:

- спеціальний захист окремих категорій осіб, які потребують такого захисту з боку держави;

- заходи для збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

- надання пільг і компенсацій визначеним законом категоріям громадян;

- встановлення державних соціальних гарантій для окремих груп населення;

- особливі вимоги, передбачені законодавством, щодо реалізації окремих прав осіб.

Такі заходи вважаються правомірними, оскільки мають законне обґрунтування та спрямовані на забезпечення рівності, подолання фактичної нерівності або захист вразливих груп.

Якщо ви зазнали дискримінації за ознакою статі, ви маєте право звернутися зі скаргою до керівника підприємства (якщо вас дискрімінують на роботі), до органів місцевої влади, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або до суду. Звернення можна подати письмово, електронною поштою або під час особистого прийому.

- Національна поліція України — телефон 102;

- Гаряча лінія для постраждалих від торгівлі людьми, домашнього насильства, насильства за ознакою статі, дитячого насильства — 1547;

- Національна «гаряча лінія» із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації — 0800 500 335 або 116 123 (з мобільного);

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — 0800-50-17-20;

- Державна служба України з питань праці — 066 868 52 20.

Рівність прав жінок і чоловіків — одна з ключових гарантій, закріплених у Конституції України

25/08/2026

"Цифрова безбар'єрність: що змінює постанова № 895 і як громадськість допомогла створити нові правила доступності"

8 липня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 895 «Про затвердження Порядку сприяння отриманню універсальних електронних комунікаційних послуг споживачами, які є особами з інвалідністю…».

На перший погляд може здатися, що це документ виключно для операторів мобільного зв'язку чи інтернет-провайдерів. Насправді його значення значно ширше. Постанова визначає нові вимоги до доступності електронних комунікаційних послуг і робить ще один крок до створення безбар'єрного цифрового середовища в Україні.

Що змінюється?

Документ встановлює обов'язки постачальників електронних комунікаційних послуг щодо забезпечення рівного доступу для осіб з інвалідністю.

Зокрема, оператори повинні забезпечити доступність:

вебсайтів і мобільних застосунків;
центрів обслуговування;
інформації про послуги;
договорів і рахунків у доступних форматах;
сервісної підтримки та консультацій.
Передбачено використання різних способів подання інформації залежно від потреб людини: шрифту Брайля, збільшеного шрифту, текстових електронних форматів, субтитрів, української жестової мови, формату легкого читання та інших доступних способів комунікації.

Окрему увагу приділено цифровій доступності. Вебсайти та електронні сервіси операторів повинні відповідати сучасним вимогам доступності, що наближає українське законодавство до європейських стандартів.

Спеціальне обладнання

Постанова також передбачає можливість забезпечення осіб з інвалідністю спеціальним термінальним обладнанням або компенсацію його вартості за рахунок державних коштів відповідно до чинного законодавства.

Документ визначає мінімальні вимоги до такого обладнання для людей із порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату та мовлення. Зокрема, йдеться про підтримку голосового керування, програм екранного доступу, відеозв'язку українською жестовою мовою, синтезу та розпізнавання мовлення.

Чому це важливо?

Сьогодні електронні комунікації — це вже не лише телефонний зв'язок чи доступ до Інтернету. Через цифрові сервіси люди отримують державні послуги, звертаються до органів влади, працюють, навчаються, користуються банківськими послугами та спілкуються.

Якщо ці сервіси недоступні, людина фактично втрачає можливість повноцінно реалізовувати свої права.

Саме тому доступність цифрового середовища є невід'ємною складовою безбар'єрності.

Попереду — практична реалізація

Водночас не варто забувати, що сама по собі постанова не вирішує всіх проблем. Вона набирає чинності лише через два роки після офіційного опублікування, а її ефективність залежатиме від того, наскільки відповідально оператори електронних комунікацій виконуватимуть нові вимоги та наскільки ефективним буде державний контроль.

Попереду ще багато роботи. Проте ухвалення постанови № 895 є важливим кроком до створення цифрового середовища, у якому люди з інвалідністю матимуть рівні можливості користуватися сучасними засобами комунікації.

І саме така співпраця державних органів і громадянського суспільства дає підстави сподіватися, що безбар'єрність в Україні поступово ставатиме не винятком, а нормою.

ГО "Союз осіб з інвалідністю України" це Захист прав та інтересів осіб з інвалідністю. Соціалізація та адаптація. Реабілітація людей з інвалідністю. Психологічна п....

25/08/2026

"Безбар’єрна мова"

Безбар’єрна мова - це мова, яка ґрунтується на принципі поваги до гідності кожної людини і у якій відсутні слова, фрази або вирази, що демонструють упереджене, стереотипне, дискримінаційне ставлення до будь-яких людей чи груп.

Це не просто список «заборонених» слів і не «політкоректність». Це комунікаційна філософія, що ставить людину завжди у фокус, визнаючи її індивідуальність. Вона допомагає уникнути стереотипів, які часто обмежують можливості та самооцінку.

В основі безбар’єрної мови лежать такі ключові принципи:

Людиноцентричність (People-First Language): на перше місце ставиться людина, а не її ознака («людина з інвалідністю», а не «інвалід»).
Нейтральність та коректність: Використання термінів відповідно до норм етики та офіційних документів («людина з порушенням зору», а не «сліпий»).
Відмова від патерналізму: уникання слів, що можуть викликати жалість чи підкреслювати безпорадність (“користується кріслом колісним”, а не «прикутий до візка», “має захворювання», а не «страждає від хвороби»).
Уникнення узагальнень: не приписувати людині ознаки всієї групи, не використовувати діагноз як характеристику особистості.
Безбар’єрна мова необхідна для всіх - від журналістів та педагогів до лікарів та державних службовців. Вона допомагає нам бути кращими колегами, партнерами та просто людьми.

Ми часто плутаємо слова, якими описуємо людину

«Здатність». «Спроможність». «Потенціал». І - «можливості». Здається, що це схоже, але саме в цих словах лежить наша відповідальність - за те, як ми бачимо людину і як будуємо світ довкола неї. Тому в стандарті мови безбар’єрності ми закладаємо чіткі пояснення. Щоб слова не ранили, а відкривали двері.

Здатність. Це внутрішня властивість людини здійснювати певні дії, функції, чи проявляти якості, її природний чи набутий ресурс діяти певним чином. Людина може мати іншу здатність - не гіршу й не меншу, просто іншу. Хтось ходить ногами, а хтось рухається за допомогою крісла колісного. Хтось чує, а хтось - читає погляд. Здатність - це те, що є в людині.

Спроможність. Це можливість людини реалізовувати свою здатність у житті. Вона з’являється, коли є підтримка, навички, доступ. Спроможність - це не тільки сила, а й умови, у яких сила проявляється.

Потенціал. Це внутрішній запас розвитку, те, що може розкритися, якщо середовище не заважає, а допомагає. Потенціал - це насіння. Воно є в кожному. Але проростає тільки тоді, коли є ґрунт - тобто можливості.

Можливості. А це вже не про людину. Це про всіх нас, як суспільство. Можливості - це умови, які ми створюємо, щоб усі могли. Це освіта, транспорт, робоче місце, доступна вулиця, сервіс, який не виключає.

Коли ми говоримо «створювати можливості», ми говоримо про нашу спільну роботу - прибирати бар’єри. Саме тому неправильно казати «людина з обмеженими можливостями». Бо можливості маємо створювати ми разом. Якщо вони обмежені - це не про людину, це про суспільство, яке не відкрило двері.

Правильно говорити: людина з інвалідністю. Вона має здатність. Має спроможність. Має потенціал. А от ми, як суспільство, маємо - створити можливості.

Мова - це теж інфраструктура. І коли ми будуємо її уважно, безбар’єрно, з повагою до людини - тоді в словах з’являється і правильній зміст, і гідність.

ГО "Союз осіб з інвалідністю України" це Захист прав та інтересів осіб з інвалідністю. Соціалізація та адаптація. Реабілітація людей з інвалідністю. Психологічна п....

03/08/2026

"Законодавство, яке захищає нас від дискримінації"

Законодавство України у сфері протидії дискримінації

Дискримінацію можна розпізнати за неправомірним обмеженням людини у реалізації свого права тільки тому, що у неї, наприклад, інший колір шкіри, стать, національність, сексуальна орієнтація або інші захищені ознаки. Національне законодавство України врегульовує питання протидії проявам дискримінації у багатьох сферах суспільних правовідносин.
Основним Законом – Конституцією України визначено, що усі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Усі нормативно-правові акти приймаються відповідно до Конституції та розкривають сенс її норм глибше й конкретніше.
Дискримінація, згідно із законодавством України, заборонена за будь-якою із наведених у Конституції захищених ознак. А сам перелік цих ознак міститься у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Перелік не є вичерпним. Також цей закон визначає кожну з форм дискримінації:
пряму,
непряму дискримінація,
утиски,
підбурювання до дискримінації,
пособництво.
Крім того Закон окреслює коло державних установ, які наділені повноваженнями захищати громадян від дискримінації та сприяти відновленню їхніх прав, наприклад: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи місцевого самоврядування, громадські організації, фізичні і юридичні особи. Окремим способом захисту порушеного права є звернення до суду.

Питання запобігання та протидії дискримінації широко врегульовані в сфері трудових правовідносин. Це пов’язано із тим, що у цій площині, ймовірно, виникає найбільше ситуацій, за яких право на працю є необґрунтовано обмеженим. Так, Кодексом законів про працю України (КЗПп України), а саме статтею 2-1 передбачена заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від наявності захищеної ознаки чи їх сукупності.

Законом України «Про зайнятість населення» гарантовано державою право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості залежно від:
раси,
кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань,
статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації,
етнічного, соціального та іноземного походження,
віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД,
сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків,
місця проживання,
членства у професійній спілці чи іншому громадському об’єднанні, участі у страйку,
звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
З метою досягнення рівного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життя й діяльності суспільства прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Закон покликаний забезпечити рівний доступ жінок і чоловік до реалізації їх прав, гарантованих законодавством; ліквідувати дискримінацію за ознакою статі.

Відповідальність та судовий захист

Чинними нормативно-правовими актами передбачено відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації. Особи, яких визнано винними в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність в залежності від наслідків неправомірних дій.

Відомо, що будь-який вид дискримінації може стати мотивом вчинення злочину на ґрунті ненависті. Кримінальний кодекс України визначає обтяжуючою обставиною вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату. За окремою статтею Кримінального кодексу України кваліфікуються умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 161).

Кожен, хто постраждав від дискримінації має право на судовий захист. Процесуальним законодавством, за яким діє суд під час розгляду спору, передбачена змагальність сторін. Простими словами це означає, що порушення права потрібно довести належними та допустимими доказами. Суд не враховує лише кількість доказів, а зважує аргументи сторін. У справах щодо захисту від дискримінації важливо надати ґрунтовну доказову базу протиправних дій чи бездіяльності.

https://www.ucla.org.ua/?p=2990

02/07/2026

Що таке суспільна та громадська безбар’єрність: пояснюємо просто

Суспільна та громадська безбар’єрність — це створення умов і середовища, у якому кожна має рівні можливості для повноцінної участі в житті суспільства. Це означає, що всі бар’єри — фізичні, інформаційні, соціальні чи психологічні — усуваються або зменшуються настільки, щоб не перешкоджати у правах, самореалізації, спілкуванні, роботі, освіті, доступі до культурних та публічних сервісів.

Що таке суспільна та громадська безбар’єрність?
Суспільна безбар’єрність — це філософія і нова норма, яка передбачає повагу до кожної людини Це про комфорт і гідність для всіх, коли враховують потреби різноманітних груп, зокрема маломобільних, людей старшого віку, людей з інвалідністю, національних меншин, і кожного, хто може стикатися з бар’єрами у звичайному житті.

Громадянська безбар’єрність — це забезпечення рівних можливостей реалізувати базові права та свободи, такі як право голосу, участь у громадських слуханнях, доступ до інформації, можливість впливати на рішення влади, брати участь у суспільному житті без обмежень, створених бар’єрами.

Інакше кажучи, це суспільство, в якому «невидимих» людей — тих, хто із різних причин залишався поза увагою чи перебував у стані соціальної ізоляції — більше немає. Кожен може вільно пересуватися, спілкуватися, працювати, навчатись, отримувати послуги і почуватися частиною спільноти.

У Національній стратегії безбар’єрності цей напрям визначають як один із ключових — на рівні громад, органів влади, закладів культури, волонтерських ініціатив.

Які приклади суспільної та громадської безбар’єрності?
Участь кожної людини
Можливість брати участь у громадському житті — незалежно від особистих обставин.

Приклади:

Громадські слухання, де є переклад жестовою мовою
Опитування, адаптовані для людей з різним рівнем сприйняття інформації
Події, які враховують доступність для всіх учасників
Відкриті громади
Коли місцева влада, мешканці та бізнес працюють разом над простором без бар’єрів:

Створення інклюзивних громадських просторів
Підтримка родин, ветеранів, людей старшого віку
Ініціативи «місто дружнє до всіх» чи «громада без бар’єрів»

https://bbu.org.ua/materials/shho-take-suspilna-ta-gromadska-bezbarernist-poyasnyuemo-prosto/

02/07/2026

Принципи інформаційної безбар’єрності і чому важливо їх дотримуватись

Інформаційна безбар’єрність — це умови, за яких усі люди, мають доступ до потрібної інформації у різних форматах і з використанням сучасних технологій. Йдеться про створення простору, де інформація є зрозумілою, доступною та корисною кожній людині — від дітей до дорослих, включно з людьми з інвалідністю, людьми старшого віку, людьми з різними порушеннями.

Це частина національної політики — Національна стратегія безбар’єрності до 2030 року передбачає створення зрозумілого інформаційного простору в усіх сферах.

Людиноцентричність
Кожна особа має право на отримання важливої для неї інформації на рівних з іншими умовах.

Зрозуміла мова
Використання простої, чіткої, справедливої мови (легке читання, простий синтаксис і пояснення спеціальних термінів), небажання ускладнювати та уникнення зайвих бар’єрів для сприйняття інформації.

Дублювання інформації в різних форматах
Інформація подається у форматах, доступних для всіх: традиційний текст, аудіо, відео з субтитрами, шрифт Брайля, переклад жестовою мовою, великі шрифти, спрощена мова.

Прозорість
Інформація про діяльність установ, послуг, процедур повинна бути відкритою, зрозумілою, структурованою й завжди доступною.

Врахування індивідуальних потреб
Навіть у межах однієї групи різні люди мають різні потреби; важливо підтримувати персоналізацію й використовувати технології для індивідуального підходу (наприклад, онлайн-ресурси з масштабуванням тексту, адаптивні веб-сайти).

Чому це важливо?
Право на інформацію для кожного: це фундаментальне право людини, закріплене в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Відсутність бар’єрів у доступі до інформації — запорука рівності, незалежності та участі у суспільному житті.
Інклюзивність суспільства: коли інформація вільно й різноманітно поширюється, суспільство стає відкритішим для всіх: люди можуть навчатися, знаходити роботу, отримувати послуги, брати участь у публічному житті на рівних умовах.
Зниження ризиків соціальної ізоляції: безбар’єрний інформаційний простір захищає від виключення з громадського, освітнього, економічного й культурного життя людей із різними потребами.
Підвищення довіри: відкритість і зрозумілість інформації підвищує довіру до держави, організацій, громадських ініціатив, сприяє діалогу та співпраці.
Виконання законодавства: на законодавчому рівні в Україні вже діють настанови щодо інформаційної безбар’єрності, її забезпечення є складовою частиною державної і місцевих політик у всіх сферах.

Інформаційна безбар’єрність — це умови, за яких усі люди, мають доступ до потрібної інформації у різних форматах і з використанням сучасних технологій. Йдеться пр...

01/07/2026

Як захистити себе від дискримінації і гендерного насильства?

В Україні є чітка правова та інституційна база, що стосується просування гендерної рівності. Проте досі є недосконалою практика оскарження дискримінації за ознакою статі.
Порядок оскарження дискримінації за ознакою статі прописаний у ст. 22 Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Згідно із цим документом, особа може звернутися:
до державних органів,
до органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб,
до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Розгляд таких питань покладено на уповноважених осіб — координаторів (заступників керівників). Однак ця практика є недосконалою, оскільки фахівцям визначених структур бракує компетенції для розгляду справ із дискримінації.
Що робити й куди звертатися, щоб гарантовано отримати захист своїх прав?
У випадку дискримінації ви можете звернутися на цілодобову Урядову гарячу лінію за номером 1547. Тут можна отримати інформаційні, психологічні та юридичні консультації про перевищення влади, використання службового становища, отримати роз’яснення та контакти органів виконавчої влади з питань домашнього насильства, дітей (зокрема булінг), щодо гендерної дискримінації тощо.
Ви можете звернутися до суду. Бажано заручитися підтримкою адвоката та подбайте про доказову базу:
письмові та усні свідчення,
відеозаписи,
свідки,
інші докази прояву дискримінації.
На жаль, немає адміністративної відповідальності за скоєння дискримінації. У Кодексі України про адміністративні правопорушення такі правопорушення не згадуються. Таким чином, сьогодні в Україні відсутній дієвий механізм притягнення до адміністративної відповідальності за порушення принципу рівності.
Однак адміністративна відповідальність настає за певні види правопорушень, які пов’язані із дискримінацією прав:
Вчинення насильства за ознакою статі (ст. 173–2 КУпАП);
Булінг (цькування) учасника освітнього процесу (ст. 173–4 КУпАП);
Мобінг (цькування) працівника (ст. 174–5 КУпАП).
Якщо ви пережили гендерну дискримінацію, сексуальне домагання чи інші акти насильства за ознакою статі, ви маєте право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. Це право передбачене ст. 23 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а також ст. 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню.
Ми можемо говорити, що в контексті гендерної дискримінації моральна шкода це приниження честі, гідності чи ділової репутації людини, а також душевні страждання, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Що знати, щоби протистояти гендерній дискримінації та гендерно зумовленому насильству?: Дискримінація за ознакою статі — це серйозне порушення прав людини, яке не...

23/06/2026

"Що таке економічна безбар’єрність: базові принципи"

Економічна безбар’єрність — це підхід, який гарантує рівні умови та можливості для участі в економічному житті кожному та кожній, будь-якого віку, статі, фізичного та психологічного стану, сімейного стану чи соціального статусу. Її мета — усунути дискримінаційні або структурні бар’єри, які заважають людям працювати, розвиватись професійно, відкривати чи вести власний бізнес, отримувати фінансові та інші ресурси для самореалізації.
Цей напрям є одним із шести ключових пріоритетів Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору до 2030 року.

Базові положення економічної безбар’єрності:

Рівний доступ до працевлаштування
Усі мають реальні можливості для пошуку роботи, професійного розвитку, кар’єрного зростання незалежно від досвіду, статі, стану здоров’я, віку чи інших ознак. Підприємства та держава впроваджують політики зайнятості, що враховують потреби різних категорій — молоді, людей з інвалідністю, ветеранів, літніх, батьків маленьких дітей.

Доступність у веденні бізнесу
Всі громадяни можуть розпочати підприємництво на рівних умовах: отримати доступ до фінансових ресурсів, консультацій, програм підтримки й навчання незважаючи на походження чи соціальне становище. Забезпечуються умови для розвитку малого та мікробізнесу, зокрема для вразливих верств.

Відсутність дискримінації на ринку праці та в бізнесі
Будь-які форми дискримінації (за віком, статтю, інвалідністю, родинним станом) заборонені. Роботодавці, інвестори, державні органи мають враховувати інтереси всіх груп та впроваджувати політики рівних можливостей.

Комплекс підтримуючих інструментів
Програми професійної підготовки, перекваліфікації, навчання фінансовій грамотності, менторства; роботодавці заохочуються створювати безбар’єрні робочі місця, можливості для дистанційної або гнучкої роботи — все це допомагає долати бар’єри для найрізноманітніших груп населення.

Фінансова інклюзія та доступність послуг
Громадяни мають можливість отримувати фінансові послуги (кредити, банківські операції, гранти) для розвитку власної справи чи особистого добробуту на рівних умовах.

Мета економічної безбар’єрності
Суспільство, у якому реалізується економічна безбар’єрність, стає сильнішим, згуртованішим, має більше шансів на стале зростання, розвиток і максимальне залучення всіх людей до продуктивної діяльності, а також мінімізує кризові явища та ізоляцію окремих груп громадян

Для кого це важливо
Економічна безбар’єрність потрібна кожному. Зокрема важливо щоб враховували також потреби груп, яких часто можуть дискримінувати:
-Люди з інвалідністю
-Ветерани та військовослужбовці
-Жінки, зокрема матері з маленькими дітьми
-Молодь, що шукає першу роботу
-Люди старшого віку
-Внутрішньо переміщені особи (ВПО)
-Роботодавці та підприємства
-Держава та суспільство в цілому

Економічна безбар’єрність приносить користь усьому суспільству. Коли кожна людина, незалежно від особливостей здоров’я чи життєвих обставин, може реалізовувати свій потенціал у праці та підприємництві, зростає не лише добробут окремих громадян, а й загальний економічний розвиток країни.

https://bbu.org.ua/materials/shho-take-ekonomichna-bezbarernist-bazovi-princzipi/

22/06/2026

"Безбар’єрна грамотність"

1. Безбар’єрність — це коли зручно всім без винятку
Ідея безбар’єрності втілюється у доступності простору для кожного: це широкі ліфти, низькі пороги, пандуси та двері, що легко відчиняються. Такі зміни в інфраструктурі є необхідними не лише для людей з інвалідністю, але й для літніх людей, сімей з маленькими дітьми у візках та всіх, кому потрібна допомога. Наприклад, у багатьох європейських країнах стандартом є наявність інклюзивних зон у громадських місцях — спеціально обладнаних зон відпочинку, де будь-хто може почуватися комфортно.

2. Безбар’єрність — це дитяча кімната в офісі
Робочий простір з дитячою кімнатою забезпечує можливість поєднувати професійну діяльність з батьківськими обов’язками. Це особливо актуально для батьків з інвалідністю, для яких пошук доступної догляду за дитиною може бути складним завданням. Такі офіси створюють умови для рівного доступу до професійної діяльності, підтримуючи батьків і допомагаючи їм не залишати роботу через сімейні обов’язки. Дитячі кімнати також стають місцем соціалізації, де діти вчаться взаємодії в нових умовах.

3. Безбар’єрність — це почуватися захищено.
Психологічний комфорт є не менш важливим аспектом безбар’єрності. Почуватися захищено — це знати, що твої потреби враховані та підтримані на кожному етапі. Це особливо важливо для людей з інтелектуальними особливостями, які потребують зрозумілих та стабільних умов життя. Наявність спеціально навченого персоналу, пільгових програм, доступних ресурсів для комунікації допомагають створити таке середовище, де всі, хто потребує підтримки, можуть отримати її легко та з повагою.

4. Безбар’єрність — це безпечні та зручні дитячі майданчики для кожної дитини
Інклюзивні дитячі майданчики є важливим кроком до створення рівних можливостей для розвитку і розваг для всіх дітей. Спеціальні гойдалки для колісних крісел, тактильні доріжки для дітей з порушенням зору, піскові ігрові зони з низьким рівнем порогу дозволяють дітям з різними можливостями разом проводити час на свіжому повітрі. Завдяки цьому кожна дитина має можливість спілкуватися з однолітками, розвивати свої навички, почуватися рівноправною і повноцінною частиною суспільства.

5. Безбар’єрність — це жити повноцінним життям. Суспільство, що підтримує безбар’єрність, визнає унікальні потреби кожного. Люди з інвалідністю мають право жити повноцінно: отримувати освіту, працювати, брати участь у культурному житті. Інклюзивні школи, доступ до дистанційної освіти, адаптовані програми професійної підготовки дозволяють всім, незалежно від фізичних можливостей, досягати життєвих цілей. Це означає не лише фізичну доступність, але й рівні можливості для кожного у досягненні мрій та життєвих планів.

https://naurok.com.ua/prezentaciya-bezbar-rnist-bezbar-erna-gramotnist-524034.html

04/06/2026

ЕЙДЖИЗМ У СФЕРІ ПРАЦІ: ЯК ЗАКОН ЗАХИЩАЄ ВІД ДИСКРИМІНАЦІЇ ЗА ВІКОМ

Дискримінація за віком або ейджизм є однією з поширених форм порушення прав людини у сфері праці. Законодавство України гарантує рівність прав і свобод кожному незалежно від віку, а отже, будь-які необґрунтовані обмеження трудових прав за цією ознакою є неприпустимими. Правильне розуміння правових гарантій допомагає громадянам ефективно протидіяти ейджистським практикам як під час працевлаштування, так і в трудових відносинах загалом.

Правове визначення та прояви вікової дискримінації
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінацією є ситуація, за якої особа зазнає обмеження у реалізації своїх прав за певною ознакою, у тому числі віком, без наявності законної та об’єктивно обґрунтованої мети. У сфері праці цей принцип конкретизує стаття 2-1 Кодексу законів про працю України: будь-яка дискримінація при прийнятті на роботу, зміні умов праці або звільненні є прямо забороненою.
Проявами ейджизму можуть бути: відмова у прийнятті на роботу через «занадто молодий» або «занадто старший» вік; встановлення вікових вимог у вакансіях; необґрунтовані рішення про переведення чи звільнення за критерієм віку; відмова у підвищенні або професійному розвитку. Закон «Про рекламу» також прямо забороняє вказувати вікові обмеження у вакансіях, а за порушення передбачає штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Водночас українське законодавство гарантує рівне право на працю для громадян похилого віку, зокрема забороняє звільнення лише через досягнення пенсійного віку або зміну істотних умов праці без згоди особи відповідно до статті 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Як реагувати на дискримінацію та захищати свої права
Особа, яка стикається з віковою дискримінацією, має право вимагати від роботодавця пояснення причин відмови в прийомі на роботу чи інших рішень, що стосуються трудових прав. Якщо є підозра, що мотивом стало саме питання віку, важливо зафіксувати відповідні обставини — зокрема вести письмове листування або інші способи документування, які можуть бути використані як доказ.
Окрім адміністративних механізмів, дискримінацію можна оскаржувати у суді. Закон передбачає право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ще один спосіб боротьби з дискримінацією — звернення до уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до регіональних омбудсменів. Подаючи звернення, необхідно вказати свої дані, причину скарги та докази, що доводять порушення ваших прав.

Відповідальність за дискримінацію
Українське законодавство передбачає цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення антидискримінаційного законодавства. Винні особи можуть бути притягнуті до штрафу, громадських робіт або адміністративного арешту. Так, адміністративне стягнення може становити від 1700 до 3400 гривень, а у разі повторного порушення — до 5100 гривень.
Санкція статті 173-6 КУпАП також передбачає громадські роботи на строк від 20 до 40 годин, або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням 20 процентів заробітку. Якщо дискримінаційні дії супроводжуються насильством, погрозами або завдали тяжких наслідків, можливе застосування кримінальної відповідальності.
Постраждала особа має право вимагати відшкодування матеріальної шкоди та компенсації моральної шкоди, завданої протиправними діями. Важливо, що моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від матеріальних збитків і не залежить від їх розміру.

Дискримінація за віком або ейджизм є однією з поширених форм порушення прав людини у сфері праці. Законодавство України гарантує рівність прав і свобод кожному не....