УІНП Харків

25/08/2026

«Чернігів самоврядний»: як відновлювалася національна пам’ять міста

У Чернігові презентували книгу рухівця, просвітянина та громадського діяча Сергія Соломахи «Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам’яті (1990–2025)».

Презентація відбулася в Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині, що працює в історичному приміщенні обласної організації Народного Руху України з лютого 1990 року. У заході взяв участь регіональний представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.

Автор представив видання, що складається з чотирьох розділів, а також містить перелік джерел і літератури, покажчик перейменованих (найменованих) годонімів та іменний покажчик. Книгу він присвятив борцям за волю та незалежність України, рухівцям, учасникам Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Учасники презентації назвали видання своєрідним довідником з новітньої історії Чернігова. У книзі зібрано унікальні матеріали про вибори депутатів міської ради та міських голів із 1987 року, зв’язок церковних питань із боротьбою за незалежність, відновлення національної пам’яті, встановлення синьо-жовтого прапора над міською радою, історію міського герба, а також перейменування вулиць, проспектів, провулків, площ і скверів Чернігова у 1990–2025 роках.

«Це нове видання Сергія Соломахи є важливим дослідженням новітньої історії України на регіональному рівні, вагомим внеском у реалізацію української політики національної пам’яті», — наголосив один із консультантів книги, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.

Під час презентації автор подарував свій довідник «Чернігівщина: 30 років незалежності України. Керівна еліта» (2021) ветерану Війни за Незалежність України Валерію Рябченку та членкині виборчих комісій Надії Кузмичовій.

Директор Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових, рухівець і просвітянин Юрій Соболь анонсував майбутню презентацію «Чернігова самоврядного» у головній бібліотеці області.

Захід завершився хвилиною мовчання на знак пам’яті про борців і захисників України всіх поколінь, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави, і спільним виконанням Державного Гімну України.

Організатори заходу — Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та Чернігівська обласна організація Народного Руху України за сприяння Другого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті.

25/08/2026

23 серпня, у День Державного Прапора України, у Чернігові традиційно відбувся урочистий громадський захід біля Пам’ятного каменя «Борцям за волю України», встановленого в жовтні 1992 року поблизу козацького Катерининського собору.

Цьогоріч захід присвятили також 35-й річниці відновлення незалежності України.

У ньому взяли участь активні учасники боротьби за відновлення незалежності України 1988–1992 років, Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013–2014 років, а також ветерани російсько-української війни.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців і захисників України всіх поколінь, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави. Учасники поклали квіти до Пам’ятного каменя та разом виконали Державний Гімн України.

Організатори заходу — Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та Чернігівська обласна організація Народного Руху України за сприяння регіонального представника Українського інституту національної пам’яті Сергія Бутка.

24/08/2026

Вітаємо з Днем незалежності!

23/08/2026

З Днем Державного прапора!

Фото Леоніда Логвиненка

14/08/2026

До Кегичівської громади завітали очільниця Другого міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова та співробітниця Харківського літературного музею Ольга Бондар-Різниченко.

Перша заступниця Кегичівського селищного голови Людмила Квока провела для гостей екскурсію закладами освіти та культури громади, розповіла про їхню роботу й культурні ініціативи.
Говорили й про те, як у громаді зберігають пам’ять про тих, хто захищає Україну. У місцевій бібліотеці збирають відомості про Захисників і Захисниць, проводять вечори пам’яті. На Алеї Слави встановлені портрети загиблих Героїв.
Особливо зворушила історія, яку розповіла керівниця відділу культури Анастасія Демічева. Стрічки-вишиваночки для кожного банера з портретом Захисника чи Захисниці у День вишиванки виготовили й повісили діти з місцевого гуртка.
Це і є «жива» пам’ять. Коли діти не просто чують про історію, а власноруч долучаються до її збереження. Коли вдячність тим, хто захищає Україну, стає частиною життя громади.

Під час зустрічі обговорили можливість створення маршруту пам’яті Кегичівської громади. Говорили також про збереження національної пам’яті, деколонізацію та нові можливості для культурних проєктів.

Марія Тахтаулова передала Кегичівській публічній бібліотеці видання Інституту.
Сторони домовилися про подальшу співпрацю, спільні культурні ініціативи та можливості реалізації нових проєктів у громаді.

Кечигівська громада стала восьмою громадою в області, де експонувалась виставка "Квітка. Цвіт міста". Тут ознайомитися з життям і творчістю Григорія Квітки-Основ'яненка встигли понад 1000 мешканців громади, яка об'єднує майже 40 населених пунктів.

Дякуємо адміністрації Кегичівської громади й особисто Першій заступниці селищного голови пані Людмилі Квоці за гостинність та конструктивну співпрацю.

14/08/2026

"Квітка. Цвіт міста" продовжує мандрувати Слобожанщиною.

Керівниця Другого міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова та співробітниця Харківський ЛітМузей Ольга Бондар-Різниченко у публічній бібліотеці Берестина презентували виставку.

Кураторка Ольга Бондар-Різниченко провела екскурсію та розповіла про покоління харківців першої третини ХІХ століття, життя і творчість Григорія Квітки-Основ’яненка та історичні обставини, у яких формувалася українська культура Харкова.
Під час візиту також поспілкувалися з освітянами та бібліотекарями, обговорили збереження національної пам’яті, декомунізацію та деколонізацію.

Окремою частиною зустрічі стало знайомство із місцями пам’яті про ВІйну за Незалежність у Берестині. У місті пам’ятають своїх Захисників і Захисниць. У центральному парку на лавках встановлені пам’ятні таблички, які закликають пам'ятати про тих, хто нині на передовій, перебувають у полоні або зникли безвісти. Поруч облаштовано простір із прапорцями біля пам’ятника захисникам часів АТО. На центральній площі розміщено портрети майже сотні загиблих Захисників України.

Також відвідали міське кладовище, де поховані загиблі Захисники України, вшанували їхню пам’ять і поклали квіти до Козацького хреста. Тут облаштовано сектор почесних поховань.

Дякуємо Берестинській міській раді та особисто секретарю міськради Катерині Єніній за гостинність і конструктивну співпрацю.

12/08/2026

9 серпня в Дніпрі відбулася творча зустріч із бандуристом, військовослужбовцем Василем Жоваником, організована Українським інститутом національної пам’яті та Музеєм спротиву Голодомору в стінах Музею сучасної російсько-української війни.

Митець, місце проведення, організатори й глядачі — поєднання невипадкове.

Українські народні мандрівні співці — кобзарі, бандуристи, лірники — століттями були живими носіями національної пам’яті українського народу. У часи, коли не існувало українських державних інституцій, здатних її вивчати й зберігати, коли українську мову та писемність забороняли, а українську історію намагалися стерти, саме народна традиція зберігала пам’ять про минуле всупереч чужим царям, імператорам і вождям, які панували на українських землях.

Українці самі творили історичні пісні про своїх героїв, самі виготовляли музичні інструменти й передавали цю пам’ять наступним поколінням.

Пан Василь приніс із собою власну заготовку для виготовлення бандури. Це було досить незвично: учасники зустрічі з цікавістю передавали майбутній інструмент один одному, дивуючись його надзвичайній легкості. Бандурист із вдячністю згадував своїх учителів, від яких перейняв живу традицію, зокрема Ігоря Рачка з Чернігівщини, який пішов із життя навесні цього року.

У репертуарі Василя Жованика багато пісень, пов’язаних із різними періодами української історії. Про часи козаччини «Пісня про Конотопську битву», записана від Ігоря Рачка. Про українців, які після зруйнування Запорозької Січі опинилися в Російській імперії та потерпали від її колоніальної політики, «Я не боюсь тюрми і ката» на слова Олександра Кониського (1882) та «Гей, у мене був коняка» на слова Якова Щоголіва (1846). Про добу Української Народної Республіки та боротьбу українських воїнів із більшовиками за незалежність «Тече Кубань аж у лиман».
Події, що віддалені від нас десятиліттями й століттями, оживали в текстах і музиці та відгукувалися в серцях дніпрян. Історичні пісні викликали асоціації із сучасною війною.

Завершальну пісню «Запорозький марш» на слова Якова Щоголіва бандурист присвятив пам’яті свого батька Андрія Жованика, який загинув у Війні за Незалежність України 2 серпня 2022 року в Соледарі на Донеччині.

Так жива традиція стає мостом між минулим і сучасністю. Пам’ять, яку століттями зберігали в піснях, сьогодні звучить знову — вже в умовах нової боротьби України за свою свободу.

07/08/2026

7 серпня 94 роки тому Центральний виконавчий комітет і Рада народних комісарів СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності», яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків».
До вашої уваги спогади Зінаїди Колєснікової родом з Харківщини - село Крутоярівка Зачепилівського району Харківської області

У місті Перещепине Дніпропетровської області мешкає 101-річна Зінаї...

05/08/2026

Начальниця Другого міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова дала розлоге інтерв'ю для видання Куншт: «Там, де закінчується українська держава, починається смерть».

Читайте за посиланням у коментарях👇

22/07/2026

«НАТАЛКА ПОЛТАВКА» – НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕАТРАЛЬНОЇ КЛАСИКИ

22 липня 1819 року традиційно вважають днем першої постановки «Наталки Полтавки» Івана Котляревського на сцені Полтавського театру. Хоча документального підтвердження саме цієї дати не знайдено, більшість дослідників сходяться на думці, що прем'єра відбулася саме влітку 1819 року. Ця постановка відкрила нову сторінку в історії українського театру.

На початку ХІХ століття українська професійна драматургія лише формувалася. На сценах переважали російські та європейські п'єси. Саме тому поява «Наталки Полтавки» стала справжнім культурним проривом.

Іван Котляревський, уже відомий як автор «Енеїди», у 1818 році очолив Полтавський вільний театр. Для його трупи він написав «Наталку Полтавку». Нова п'єса принципово відрізнялася від тогочасного репертуару: вона не наслідувала чужих сюжетів, а спиралася на український побут, народну пісню, живу розмовну мову та характери звичайних людей.

Історія Наталки – дочки вдови Терпилихи, яка попри життєві труднощі залишається вірною своєму коханому Петрові, – виявилася близькою тисячам глядачів. Простий сюжет, щирі діалоги, народний гумор і пісні створили твір, у якому український глядач уперше побачив на професійній сцені настільки живі й переконливі образи власного повсякденного життя.

Особливу роль у становленні вистави відіграв Полтавський театр. Саме тут працював видатний актор Михайло Щепкін, а роль Наталки виконала Тетяна Пряженківська. Існує театральна легенда, що, коли на початку 1818-го провідні актори Харківського театру переїхали до Полтави, у Пряженківську палко закохався Іван Котляревський. Під впливом почуттів саме для Пряженківської він написав «Наталку Полтавку».

Уже за кілька років «Наталка Полтавка» вийшла далеко за межі Полтави. У 1821 році п'єсу з великим успіхом поставили на сцені Харківського театру. Сучасники згадували, що вистава незмінно збирала повні зали, а жарт того часу звучав так: якщо театр не має зборів, достатньо поставити «Наталку Полтавку», і буде аншлаг. Пісні з вистави співали на вулицях, а рукописні копії п'єси передавали з рук у руки, адже друком вона з'явилася лише 1838 року в харківському «Українському альманасі», упорядкованому Ізмаїлом Срезневським.

Наприкінці ХІХ століття твір отримав нове сценічне життя. У 1889 році Микола Лисенко створив однойменну оперу, зберігши драматургічну основу Котляревського та поєднавши її з українською народною музичною традицією. Прем'єра в Одесі відкрила новий етап сценічної історії твору вже як одного з найвизначніших творів українського оперного мистецтва.

Протягом понад двох століть «Наталка Полтавка» не сходить зі сцени. Її ставили в Києві, Харкові, Львові та багатьох інших містах, екранізували, адаптували для радіо й телебачення. У різні історичні періоди, коли українська культура зазнавала утисків, ця п'єса ставала формою культурного спротиву, допомагаючи зберігати українську мову, традиції та національну пам'ять.

Сьогодні режисери пропонують нові прочитання класичного твору, однак незмінним залишається головне: «Наталка Полтавка» – це історія про людську гідність, вірність, любов і право бути собою. Саме тому вона й досі знаходить відгук у глядачів.

«Наталка Полтавка» стала одним із творів, що заклали підвалини українського професійного театру, показала силу українського слова на сцені та довела, що культура здатна об'єднувати суспільство й переживати століття. І сьогодні цей твір залишається одним із найважливіших символів української культурної спадщини.