29/08/2026
29 серпня Україна вшановує пам’ять Захисників і Захисниць, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Це особливий день. День, коли за кожним іменем, кожною світлиною, кожним портретом на Алеї Пам’яті ми бачимо не просто воїна чи військовослужбовця. Ми згадуємо людей, які мали свої родини, друзів, мрії та плани на майбутнє. Людей, які жили поруч із нами, а коли Україна опинилася перед загрозою — стали на її захист.
Дата 29 серпня обрана невипадково. Саме цього дня у 2014 році відбувався вихід українських військових із оточення під Іловайськом. Попри домовленості щодо «зеленого коридору», російські війська відкрили вогонь по колонах українських воїнів. Шлях наших Захисників пролягав через соняшникові поля, і саме тому соняшник став символом цього пам’ятного дня.
Відтоді минули роки, а російсько-українська війна принесла Україні ще більше болю та втрат. Після початку повномасштабного вторгнення список тих, кого ми втратили, зріс у багато разів. За кожним повідомленням про загибель — людське життя. За кожним портретом — історія людини, яка колись ходила цими вулицями, навчалася, працювала, виховувала дітей, мріяла та жила звичайним життям.
Сьогодні ми згадуємо всіх, хто загинув, захищаючи Україну. Військовослужбовців і добровольців, чоловіків і жінок, тих, хто зустрів ворога у 2014 році, і тих, хто став до боротьби після 24 лютого 2022 року.
Але цей день — також про тих, кого ми досі чекаємо.
Про Захисників, які зникли безвісти. Для їхніх рідних війна не закінчується ні на день. Вона триває в очікуванні дзвінка, повідомлення, будь-якої звістки. Триває між надією та страшним усвідомленням того, що відповіді може не бути ще дуже довго. Поки доля людини не встановлена, її продовжують чекати вдома.
Є й ті, чиї імена поки що залишаються невідомими. Воїни, особи яких ще не вдалося встановити, ті, кого рідні, можливо, досі шукають і чекають. Ми не знаємо всіх їхніх історій, не можемо сьогодні назвати кожного поіменно. Та відсутність імені не робить їхній подвиг меншим.
Кожен із них був людиною, мав своє життя, своїх близьких і свою історію. Кожен став на захист України й заплатив за це найвищу ціну. І наш обов’язок — пам’ятати не лише тих, чиї імена вже викарбувані на пам’ятниках і названі вголос, а й тих, кого ще належить повернути з небуття та встановити їхні імена. Бо за кожним невідомим воїном — людська доля, яка заслуговує на пам’ять, шану та ім’я.
Напередодні Дня пам’яті Захисників України Козелецька громада долучилася до заходів із вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя за нашу державу.
Цього дня Алея Пам’яті у Козельці поповнилася ще п’ятьма портретами наших земляків, які віддали своє життя, захищаючи Україну.
Захід розпочався хвилиною мовчання та покладанням квітів до Алеї Пам’яті. Присутні схилили голови перед пам’яттю тих, хто вже ніколи не повернеться додому, але назавжди залишиться частиною історії нашої громади та України.
До громади звернувся секретар Козелецької селищної ради Сергій Великохатній. У своєму зверненні він наголосив на важливості збереження пам’яті про кожного Захисника та Захисницю, які віддали життя за свободу і незалежність України, а також на тому, що громада має пам’ятати своїх Героїв не лише у визначені пам’ятні дати.
Під час заходу Отець Ярослав освятив нові банери на Алеї Пам’яті та звершив молитву за полеглими Захисниками України. Присутні спільно помолилися за тих, хто віддав своє життя у боротьбі за свободу та незалежність нашої держави.
Своїми спогадами та словами пам’яті поділилися дружина загиблого Захисника Олександра Музиченка — Світлана Музиченко та сестра загиблого Захисника Андрія Андрушка — Любов Андрушко. Звернулися до присутніх і учні Козелецького ліцею №1.
Такі моменти завжди важко передати словами. Бо за офіційними формулюваннями, датами та назвами військових частин — долі конкретних людей. Чоловіків і жінок, яких любили, на яких чекали, яких продовжують згадувати їхні батьки, діти, дружини, чоловіки, брати та сестри.
Пам’ять про Героїв живе не лише у квітах біля меморіалів та хвилинах мовчання. Вона живе у наших спогадах, у розповідях дітям про тих, завдяки кому ми сьогодні маємо можливість жити у своїй країні.
Саме тому заходи з вшанування пам’яті полеглих Захисників України продовжилися участю Козелецької громади у Всеукраїнському патріотичному забігу «Шаную воїнів, біжу за Героя України».
До забігу долучилися юні спортсмени, учні, педагоги, медики, батьки, діти, працівники органів місцевого самоврядування та небайдужі жителі громади.
Цей забіг — не про секунди, дистанцію чи спортивний результат. Кожен його учасник долає свій шлях на знак пошани до тих, хто вже не може пройти його поруч із нами. За спиною кожного Героя, чиє ім’я ми пам’ятаємо, — ціле життя. І саме пам’ять про них об’єднує людей різного віку та професій.
Сьогодні Україна платить страшну ціну за право бути вільною. Ми втрачаємо найкращих. І, мабуть, найменше, що можемо зробити для тих, хто віддав за нас своє життя, — не дозволити їхнім іменам зникнути з нашої пам’яті.
Пам’ятати — це не лише приходити до меморіалів у визначені дні.
Пам’ятати — це називати їхні імена.
Пам’ятати — це підтримувати їхні родини.
Пам’ятати — це розповідати наступним поколінням, якою ціною виборюється свобода.
І пам’ятати — це продовжувати жити та будувати країну, за яку вони віддали найдорожче.
Схиляємо голови перед усіма полеглими Захисниками і Захисницями України.
Перед тими, чиї імена ми знаємо.
Перед тими, кого досі шукають і чекають.
Перед тими, чиї імена ще належить встановити.
Ми пам’ятаємо.
І будемо пам’ятати.
Вічна слава та світла пам’ять усім, хто віддав життя за Україну.
