21/07/2026
Сьогодні виповнюється 120 років з дня народження української поетеси, публіцистки, діячки ОУН Олени Теліги. Її біографія трагічна, а життя швидкоплинне і обірвалось у лютому 1942 року в Бабиному Яру. За собою лишила декілька поетичних збірок і слід в українській історії. Тож пропонуємо вашій увазі біографічно-літературний нарис «Серед співу неспокійних днів – голос Олени Теліги».
Олена Теліга (при народженні Шовгеніва) походить з родини української інтелігенції. Її батько був відомим вченим, інженером-гідротехніком, який походив зі Слобожанщини. Мати – вчителька з Поділля, з давньої православної священицької родини. Майбутня поетка народилася 21 липня 1906 року у Іллінському під Москвою, а у 1917 році родина переїхала до Києва, де вони опинилися у вирі революційних подій. Батько – Іван Шовгенів – став міністром уряду Української Народної Республіки (УНР), а старший брат Олени Сергій – вояком армії УНР. Після поразки у боротьбі за українську державність вони змушені були емігрувати в Польщу, а згодом – до Чехословаччини. Олена з мамою та молодшим братом спочатку залишилися в Києві, але через голод і розруху у 1922 році теж покинули Україну. З 1922 по 1922 рік Теліга навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах (Чехословаччина), по закінченню яких отримала документ, що давав право вступу до вищої школи. У цей час її коло спілкування було надзвичайно насиченим: Леонід Мосендз, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Василь Куриленко, Наталія Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська. Тоді ж на одному зі студентських концертів вона знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії. Пару об'єднала любов до музики та театру. Разом вони відвідували різноманітні творчі студії, а у 1926 році одружилися. У 1923–1929 роках Теліга навчалася на історико-філологічному відділенні Українського високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі, фах – українська мова та література. У 1929–1939 років родина Теліги переїхала до Польщі. Працювала у "Віснику", який очолював Дмитро Донцов. Згодом вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН), тісно співпрацюючи з Олегом Ольжичем і Уласом Самчуком. Після розколу ОУН Олена Теліга залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником. У 1941 році разом з першими похідними групами ОУН повернулася в окупований нацистами Київ: створила Спілку письменників України, взяла участь у заснуванні Української Національної Ради, заснувала і редагувала літературно-мистецький тижневик "Литаври"." Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов'язок до кінця, і скажіть про це іншим", – казала вона незадовго до смерті колегам з письменницької спілки.
"На початку 1942 року Телігу разом із іншими підпільниками заарештувало гестапо, а 22 лютого 1942 р. (за іншими даними – 21 лютого) Олена Теліга разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським були розстріляні німецькими фашистами у Бабиному Яру", – пише сайт української діаспори "Стожари". На стіні камери вона намалювала тризуб і залишила напис: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга».
На сьогодні нам відомий лише сорок один вірш з написаних поетесою та низка публіцистичних статей. Більша частина її творів, на жаль, загубилися. При житті вона не встигла видати жодної власної книжки. Перші видання поетичних творів Олени Теліги окремими збірками вийшли друком на еміграції: "Душа на сторожі" (1946), "Прапори духа" (1947), "О. Теліга. Збірник" (1977), "Полум'яні межі" (1977).
Головна тема поезії Олени Теліги – подружні взаємини, роль жінки в суспільстві, в житті нації, поетична форма – послання. У своїй ліриці вона поєднувала ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського духу. Її заяви про становище жінки в суспільстві були дуже прогресивними та сміливими на той час.
Більш детально ознайомитись з творчістю О. Теліги допоможе книга Богдана Червака «Олена Теліга», яка є у фонді бібліотеки .
