05/09/2026
ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА
Сьогодні, 05 вересня, минають перші роковини від дня, коли за свободу та незалежність України загинув наш земляк, відважний Захисник України – солдат Віктор ОРЛОВ.
У цей день міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА (Ніла Островська) разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ відвідали могилу Воїна, поклали квіти на місці поховання та вшанували його пам'ять хвилиною мовчання.
Захисник народився у селі Слобідка-Красилівська 23 лютого 1973 року. Його дитинство минало серед зелених лугів, квітучих садів і тихих польових доріг, де кожен житель знав один одного і підтримував у будь-якій справі.
«Вітя зростав уважним, відповідальним і працьовитим хлопчиком, — згадує мама. — Він завжди прагнув допомогти нам по господарству: носив воду, доглядав за тваринами, садив у саду разом зі мною. Ніколи не залишався осторонь, коли старші потребували допомоги — завжди підходив, запитував, чи може щось зробити і робив усе з усмішкою та щирим серцем. Я завжди пишалася його добротою та працьовитістю, адже це було відчутно в кожному його вчинку.»З 1980 року Віктор навчався в Слобідко-Красилівській неповній середній школі, де здобув базову загальну освіту, перші знання, уміння та навички, які стали міцним підґрунтям для подальшого навчання й розвитку. Саме в ці роки сформувалися його інтереси, життєві орієнтири та прагнення до самовдосконалення.
Після закінчення школи у 1988 році юнак вступив до Понінківського середнього професійно-технічного училища №2 (нині заклад не функціонує), де здобув фах слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Отримавши диплом, хлопець розпочав свою першу трудову діяльність у Красилівській районній друкарні, працюючи на посаді різчика паперу.
У 1993–1995 роках Віктор працював на Красилівському агрегатному заводі — одному з провідних промислових підприємств міста. Тут він обіймав робітничу посаду, яка вимагала високої точності, відповідальності та технічної грамотності.
Проте на цьому його прагнення до саморозвитку не зупинилося. У 1995 році він вступив на другий курс Шепетівського сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку, який закінчив у 1998 році, здобувши професію організатора комерційної діяльності в агропромисловому комплексі. Навчання у технікумі стало важливим етапом у його житті, адже Віктор прагнув розширити свої знання, опанувати нову сферу діяльності та відкрити для себе нові професійні можливості.
Віктор легко знаходив спільну мову з людьми, користувався повагою серед однолітків і мав багато друзів. А найбільшим його захопленням був спорт. Під час навчання він активно займався фізичною підготовкою, приділяючи цьому багато часу і зусиль. Особливий інтерес Віктор проявляв до гирьового спорту, який вимагав не лише сили, а й витримки та дисципліни. Завдяки наполегливості та регулярним тренуванням він неодноразово брав участь у змаганнях різного рівня, здобуваючи перемоги та повагу серед товаришів й наставників. Його успіхи не залишалися непоміченими: він отримував численні грамоти та відзнаки, що підтверджували його старанність і спортивний талант. Цей досвід прищепив йому почуття відповідальності, цілеспрямованості та впевненості у власних силах.
Після завершення навчання Віктор повернувся до рідного села, сповнений бажання реалізувати набуті знання та досвід на практиці. Він розпочав свій трудовий шлях на ВАТ «Красилівський машинобудівний завод», де працював у відділі комерційного маркетингу і збуту. Ця робота вимагала не лише технічної компетентності, а й уміння швидко приймати рішення, взаємодіяти з колегами та клієнтами.
Здобутий досвід на машинобудівному заводі став міцною основою для подальшого професійного зростання. У 2001 році чоловік продовжив трудову діяльність у Сільськогосподарському виробничому кооперативі «Правда», де обійняв посаду бригадира. На новому місці роботи він швидко завоював довіру керівництва та повагу колективу. Його цінували за працьовитість, чесність, відповідальність і людяність. Віктор не цурався жодної роботи, завжди допомагав колегам і все виконував старанно.
Після кількох років роботи в сільськогосподарській сфері Віктор вирішив спробувати себе у новому напрямку. З 2005 по 2020 роки він працював у ДП ПрАТ «Оболонь» «Красилівське», де обіймав посаду налагоджувальника обладнання. Виробництво вимагало високої точності, технічної обізнаності та відповідального ставлення до кожного етапу процесу — і саме такими якостями Віктор володів добре.Заперіод роботи чоловік зарекомендував себе сумлінним, працьовитим і надійним працівником, на якого завжди можна покластися. Його старанність і професіоналізм неодноразово відзначали керівники підприємства. Тому за зразкове виконання службових обов’язків та сумлінну працю ім’я Віктора було занесено на Дошку пошани. Ті, хто працював поруч із ним, згадують Віктора як людину надзвичайно спокійну й доброзичливу. Він ніколи не сперечався без потреби, умів вислухати й підтримати у важку хвилину. Для колег він був не лише надійним працівником, а й справжнім другом, який завжди знаходив час допомогти чи підбадьорити.
Попри зайнятість на роботі, найважливішим для Віктора завжди залишалися найрідніші. Проживаючиз Аллою Василівною в 2008 році у нього народилася донечка Марія — його найбільша гордість, натхнення і сенс життя. З появою дитини його світ наповнився новими барвами, турботою й теплом батьківської любові. Віктор безмежно любив Марійку, приділяв їй багато уваги, радів кожній її усмішці, першим крокам і досягненням. Він прагнув бути поруч у всьому — підтримати, навчити, захистити.Для доньки Віктор був не лише турботливим і ніжним батьком, а й справжнім прикладом доброти, щирості та сили духу.
З часом життєві обставини спонукали Віктора шукати нові можливості для професійного розвитку.
Тому із 2020 року він розпочав трудову діяльність у приватній охоронній фірмі в місті Хмельницькому, здійснюючи службові виїзди по всій Україні. Робота була нелегка, вимагала витримки, уважності, проте Віктор, як і завжди, ставився до неї з повною відповідальністю та самовідданістю. Його цінували за надійність, дисциплінованість і спокійний характер, який допомагав знаходити вихід із будь-якої ситуації.
Попри роботу, він ніколи не забував про найважливіше — сім’ю. У мирному житті Віктор залишався турботливим сином, люблячим батьком і щирим другом. Він завжди знаходив час для родини, цікавився справами близьких, ніколи не проходив повз чужу біду. Особливе місце в його серці займала віра. Завжди відвідував Католицький Костел Пресвятого Серця Ісуса, де допомагав у службі, підтримував настоятелів і брав участь у паломництвах. Його глибока духовність і щире прагнення робити добро відчувалися в кожному вчинку, у ставленні до людей, у підтримці, доброму слові.
Спокійний, врівноважений, добрий і працьовитий — саме таким його пам’ятає дядько Валентин Станіславович. У своїх спогадах він говорить: «Він умів вислухати не перебиваючи і завжди знаходив слова підтримки. Якщо брався за якусь справу, то доводив її до кінця. Віктор ніколи не відмовляв у допомозі і не шукав подяки».Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Віктор не міг залишатися осторонь. Він активно допомагав у тилу.Разом із настоятелями костелу збирав гуманітарну допомогу для військових і цивільних, підтримував побратимів та знайомих, які вирушали на фронт, а також дбав про тих, хто потребував моральної підтримки.
У червні 2024 року Віктор прийняв усвідомлене і мужнє рішення — стати на захист рідної землі. Розуміючи всю відповідальність цього кроку, він залишив мирне життя й долучився до оборони України. Згодом Віктор, відомий серед побратимів за позивним «Орел», підписав контракт зі Збройними Силами України та став бійцем128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади (128 ОГШБр), свідомо обравши шлях служіння та захисту. Віктор не вагався ризикувати собою заради безпеки інших, демонструючи відвагу і відданість своїй Батьківщині.
Перед тим, як вирушити на передову, Віктор пройшов військову підготовку у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, більш відомому як Яворівський полігон. Саме тут він опановував необхідні для воїна знання й навички, вчився поводженню зі зброєю, відточував фізичну витривалість, опановував тактику ведення бою та вміння діяти у складі бойового підрозділу. Спочатку Віктор навчався бути навідником, однак через нестачу особового складу його перевели на посаду стрільця-помічника гранатометника.
Попри зміну спеціалізації, він швидко освоїв нові обов’язки, демонструючи відповідальність, дисципліну та готовність діяти навіть у найекстремальніших умовах. Його старанність, наполегливість і вміння працювати в команді дозволили йому здобути щиру повагу побратимів і довіру командирів. Після завершення підготовки разом із бригадою Віктор вирушив на Запорізький напрямок, де виконував бойові завдання, дотримуючись військової дисципліни та зразково виконуючи накази командування.
Його відданість службі не залишилася непоміченою. У подяці від командира військової частини було зазначено: «Солдат Орлов є мужнім бійцем, втіленням справжнього патріота, вмотивованого до виконання завдань із захисту суверенітету та територіальної цілісності України».Попри щільний графік служби та велику відповідальність, Віктор завжди знаходив час для сім’ї, часто телефонував рідним і цікавився їхніми справами. Проте за весь період служби, він мав лише одну десятиденну відпустку, яку отримав у зв’язку з операцією мами. Це був короткий, але надзвичайно важливий час, коли він зміг побути з рідними,підтримати їх і трохи відпочити від напружених буднів на фронті. Друга, законна відпустка, мала розпочатися у вересні 2025 року, проте доля розпорядилася інакше…До неї Захисник так і не дожив.
Під час виконання бойового завдання 5 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Новоандріївка Запорізької області Захисник загинув. Його смерть стала великою втратою для родини, друзів, побратимів та всіх, хто його знав.
11 вересня тиша Красилівського кладовища була розірвана скорботним залпом.На Алеї Слави зібралися рідні, побратими, друзі та земляки, щоб зі всіма військовими почестями провести в останню путь Захисника України, солдата Віктора Орлова.
Попри коротке життя, Віктор залишив по собі яскраву пам’ять про людину відповідальну, щиру, спокійну і добру. Його приклад відданості обов’язку, працьовитості та любові до ближніх надовго залишиться в серцях рідних і всіх, хто мав щастя знати його особисто.
Вічна шана та слава Герою!
