02/09/2026
У Кропивницькому віддали останню земну шану землякам-Героям, захисникам України
Сьогодні, 02 вересня, кропивничани провели в засвіти Героїв-захисників, які загинули, захищаючи Україну від російських агресорів.
Солдати Юрій Кущ, Артем Яворський, Сергій Шевченко, Ігор Сидоренко, старший матрос Ігор Томашевський залишилися вірними присязі народу України до останніх хвилин життя. Були там, де найгарячіше, знищували російську нечисть і гнали її з рідної землі.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Ігор Томашевський народився 18 листопада 1971 року в селі Кошаро-Олександрівка, Ульянівського району Кіровоградської області. Спочатку навчався у загальноосвітній школі в селі Луполово, а згодом продовжив навчання у школі села Дубиново Савранського району.
Із юних років Ігор знав ціну праці та відповідальності. Свій трудовий шлях розпочав у 16 років на тракторній бригаді. За роки роботи здобув цінний життєвий і професійний досвід. Не боявся труднощів, умів наполегливо працювати та завжди доводив розпочате до кінця. Пройшов військову строкову службу. Повернувся додому, і знову почав працювати трактористом. Створив сім’ю, у подружжя народилися дві доньки, які стали найбільшою радістю та гордістю для них.
У 2006 році Ігор Томашевський разом із родиною переїхав до Кропивницького. Довгий час працював у місцевій компанії «Олеум» - пройшов шлях від фасувальника до комірника. Колеги цінували його за старанність, працьовитість, відповідальне ставлення до роботи.
Із початком повномасштабної війни Ігор Томашевський став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 124-ї окремої бригади територіальної оборони, на посаді водія стрілецького взводу. Виконував бойові завдання на Херсонському напрямку. Отримав поранення, а після відновлення, знову повернувся до військової служби.
У 2024 році, після реформування 124-ї окремої бригади територіальної оборони у 34-ту бригаду морської піхоти, Ігор Томашевський продовжив військову службу на посаді водія-електрика взводу морської піхоти. Він віддано ніс службу, був мужнім військовослужбовцем. За відданість військовій присязі Ігор Кущ був відзначений нагородою Міністерства оборони України «За честь, мужність і відвагу» та медаллю «За потерпілу кров – в боях за волю України». Мав статус Ветерана війни-Учасника бойових дій.
Мужнє серце старшого матроса Ігоря Томашевського зупинилося у шпиталі 21 серпня 2026 року.
Він був простою, спокійною, доброзичливою, веселою людиною. Хазяйновитим, добрим і щирим. Для нього найважливішими завжди залишалися родина, дім і близькі люди.
Його життя було сповнене праці, турботи про сім’ю та щоденних справ, які тепер назавжди залишилися у спогадах рідних.
Юрій Кущ народився 02 грудня 1972 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі №17. Фахову освіту здобув в машинобудівному технікумі.
Він був різнобічно розвинутою людиною. Із юних років цікавився автомобілями, любив техніку та добре на ній розумівся. Захоплювався комп’ютерами дуже любив музику, обожнював грати на гітарі. Працював на автозаправній станції, згодом водієм таксі. Завжди відповідально ставився до роботи та з повагою - до людей.
У січні 2026 року Юрій Кущ приєднався до лав Збройних Сил України. Ніс службу на посаді водія-електрика екіпажу безпілотного літального апарату взводу розвідки та корегування.
До військової служби Юрій ставився відповідально та сумлінно. Побратими поважали й цінували його за доброту, чуйність і відповідальність. Під час виконання бойового завдання Юрій Кущ отримав поранення, але, ризикуючи власним життям, врятував своїх побратимів. Він до останнього залишався вірним військовій присязі, сумлінно виконуючи свій військовий обов’язок перед Україною. Мав статус Учасника бойових дій.
Від отриманих поранень 19 серпня 2026 року серце солдата Юрія Куща зупинилося. Йому було 53 роки.
Юрій був доброю, чуйною та небайдужою людино. Від природи був майстровитим, мав золоті руки й умів дати раду будь-якій справі.
Найдорожчою для нього завжди була родина. Він понад усе любив своїх батьків, дружину та сина, піклувався про них – родина була його опорою та найбільшою цінністю.
Юрій і залишиться в нашій пам’яті — люблячим чоловіком і батьком, турботливим сином, надійним товаришем і доброю людиною, яка залишила по собі світлу пам’ять у серцях усіх, хто його знав.
Сергій Шевченко народився 29 вересня 1976 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі № 4. Після її закінчення, вступив до училища №8 здобув необхідні знання та професію.
По завершенню навчання Сергій Шевченко розпочав свій трудовий шлях. Працював у різних сферах діяльності. Останнім часом - на підприємстві «Східні Ласощі». Сумлінно ставився до роботи, був працьовитим, відповідальним і не боявся труднощів.
Любив природу та захоплювався туризмом. Із задоволенням подорожував, відкривав для себе нові місця та проводив час на природі.
У грудні 2022 року Сергій Шевченко у лавах Збройних Сил України не вагаючись виступив на захист рідної країни і свого народу. Служив на посаді майстра-номера обслуги реактивного артилерійського взводу. Сумлінно виконував військовий обов’язок, проявляв мужність, витримку та відданість Україні. Мав статус учасника бойових дій.
Солдат Сергій Шевченко загинув 25 серпня 2026 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди в населеному пункті Бекарівка, Запорізького району, Запорізької області.
Рідні та друзі згадують Сергія Шевченка як чесну, добру, порядну й працьовиту людину. Він понад усе цінував родину, був люблячим сином, вірним чоловіком і турботливим батьком, дбайливим і розважливим дідусем. Особливо тепло ставився до своїх онуків, дарував їм свою любов, увагу й турботу, був для них прикладом доброти, сили, щирості й життєвої мудрості.
Артем Яворський народився 14 грудня 1980 року в Кропивницькому. Від самого дитинства його вирізняли щирість, енергійність та дивовижна самостійність. Навчався у загальноосвітній школі №4. В шкільні роки активно займався спортом — захоплювався гімнастикою та карате. Саме спорт сформував у ньому сильний характер, дисциплінованість, наполегливість, самостійність і готовність завжди захистити тих, хто був поруч. Після закінчення школи вступив до технікуму, навчався за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Вищу освіту здобув в Центральноукраїнському національному технічному університеті.
Набуті знання, аналітичний склад розуму, відповідальність і працьовитість допомогли йому досягти успіху. Артем Яворський став приватним підприємцем, зарекомендуавав себе як чесною, впевненою та діловою людиною — людиною слова, на яку завжди можна було розраховувати.
У червні 2025 року Артем Яворський став до лав Збройних Сил України. Ніс службу на посаді старшого стрільця-оператора стрілецького відділення. Мав статус Ветерана війни.
Свій останній бій солдат солдат Артем Яворський прийняв 20 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Балаган, Покровського району, Донецької області.
Із того часу він вважався зниклим безвісти. Довгий час рідні та близькі жили в невідомості, з надією чекали будь-якої звістки, вірили у його повернення та не втрачали надії. Та на жаль, збіг ДНК підтвердив загибель воїна. Йому назавжди залишиться 45 років.
Артем був щирою, відкритою та товариською людиною, яка легко знаходила спільну мову з іншими. Він мав хист— притягувати до себе людей і зберігати справжню дружбу на довгі роки.
Найбільшою гордістю і цінністю для Артема Яворського була його сім'я. Він безмежно любив доньку Софію, дарував їй свою любов, турботу й тепло, завжди залишаючись для неї надійною опорою. Для рідних і близьких він назавжди залишиться люблячим сином, дбайливим батьком, вірним другом і людиною з великим та добрим серцем.
Ігор Сидоренко народився 01 серпня 1980 року у Кропивницькому. Він був людиною великого серця, щирою, добрим та надійним товаришем. Його любили й поважали рідні, друзі, знайомі та всі, хто мав честь знати.
До початку повномасштабної війни Ігор Сидоренко працював далекобійником. Він любив машини, дорогу, далекі поїздки. Особливе місце в його житті займали рибна ловля та полювання — заняття, які приносили йому спокій, радість та можливість бути ближче до природи.
Найважливішим у житті Ігоря була його родина. Він був найкращим люблячим батьком для своїх дітей, турботливим чоловіком для дружини, уважним сином і братом для своїх рідних. Для сім’ї він став опорою і захистом.
Із початком повномасштабної агресії росії на Україну Ігор Сидоренко став на захист України. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок, служив водієм-електриком відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, захищаючи рідну землю, свою родину та майбутнє своїх дітей.
Солдат Ігор Сидоренко загинув смертю хоробрих 21 серпня 2026 року, зупиняючи російських окупантів в районі Павлівки Лозівського району Харківської області.
Він назавжди залишиться у пам’яті рідних як люблячий батько, коханий чоловік, турботливий син і брат. Його життя обірвалося надто рано, але пам’ять про нього житиме вічно — у серцях його дітей, дружини, рідних та всіх, хто його любив.
Місцем останнього спочинку для солдатів Юрія Куща, Артема Яворського, Сергія Шевченка та старшого матроса Ігоря Томашевського стала Алея почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища. Із солдатом Ігорем Сидоренком прощалися на цвинтарі селища Нового.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна. Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла шана!
