04/08/2026
Не разова допомога, а довіра: як Закарпатська Реформатська Церква змінює життя ромських громад
На Закарпатті є інституція, про яку рідко говорять у загальноукраїнському контексті, хоча масштаби її роботи давно виходять далеко за межі церковної діяльності. Закарпатська реформатська церква вже понад три десятиліття утримує дитячі будинки, підтримує школи й дитячі садки, працює з ромськими родинами, розвиває позашкільну освіту, гуманітарні програми та соціальні центри. Багато з цих ініціатив існують уже понад тридцять років. А їхній головний результат вимірюється не кількістю розданої допомоги, а людськими долями.
Саме тому досвід Закарпатської реформатської церкви став одним із найяскравіших практичних прикладів під час Всеукраїнського форуму розвитку ромських громад, який відбувся в Ужгороді. Напередодні форуму делегація побувала у Великій Доброні, Мукачеві, Берегов та інших населених пунктах Закарпаття, де працюють ці ініціативи. Це була не екскурсія благодійними об’єктами, а знайомство з системою, яка багато років послідовно працює поруч із ромськими громадами. Саме до цього досвіду учасники форуму неодноразово поверталися під час обговорень, коли йшлося про освіту, соціальну підтримку та довготривалу роботу з громадами.
Першою локацією став Великодобронський дитячий будинок милосердя «Добрий самаритянин» — перший у Закарпатській області приватний заклад інтернатного типу, який утримує Закарпатська реформатська церква. Він працює з середини 1990-х років і сьогодні є домом майже для 180 дітей — сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, вихованців із соціально вразливих родин та внутрішньо переміщених осіб.
У час, коли багато благодійних ініціатив живуть від гранту до гранту, цей заклад існує понад тридцять років. Він став не разовою акцією і не короткостроковим проєктом, а повноцінною соціальною інституцією, яка пережила зміну поколінь, економічні кризи та війну.
Дитячий будинок — лише один елемент великої мережі. Церква підтримує ромські дитячі садки, позашкільні гуртки, програми допомоги дітям із навчанням, розвиток навичок читання, письма та лічби, літні табори, молодіжні ініціативи та постійну роботу з родинами.
У п’яти громадах Закарпаття ромські діти регулярно відвідують ці заняття, а частина випускників програм уже здобула освіту й повернулася до своїх громад як учителі, вихователі, соціальні працівники та громадські активісти. Саме ця безперервність роботи, а не окремі гучні проєкти, стала одним із найсильніших вражень учасників форуму.
Єпископ Олександр Зан-Фабіан говорить не лише про школи чи садки. Він говорить про довіру.
«Ми бачимо, що треба починати чим раніше — з дитинства. Не тільки навчати, а й виховувати. Коли вони бачать, що можна досягти успіху, тоді вони теж починають вірити у свої можливості. Я бачу, що в нашій генетиці мама і батько хочуть кращого життя для своїх дітей, незалежно від походження. І якщо вони побачать, що є партнери, які так само хочуть, щоб хоча б наші діти жили в кращих умовах, вони навіть босоніж принесуть дитину в садок. А якщо цього вони не відчують, тоді не буде змін».
У цих словах, мабуть, і є пояснення того, чому ця модель працює. Вона починається не з будівлі, а з відносин між людьми. Тут не роздають допомогу один раз і не зникають. Тут роками залишаються поруч із людьми.
Саме в цьому, мабуть, і полягає головний урок Закарпатської реформатської церкви. Справжні зміни не завжди починаються з великих державних програм чи міжнародних грантів. Іноді вони починаються з дитячого садка, гуртка після уроків, розмови з батьками або будинку, двері якого залишаються відчиненими вже тридцять років.
Закарпатська реформатська церква не вирішила всіх проблем ромських громад області. Її проєкти не виникли в ідеальних умовах і не існують завдяки разовій благодійності. Вони тримаються на послідовній роботі людей, які щодня відкривають двері дитячих садків, шкіл, соціальних центрів і дитячого будинку, знаючи, що за ними стоять конкретні діти, родини та громади.
Можливо, саме тому цей досвід так уважно вивчали учасники форуму з різних регіонів України. Він показує, що інтеграція ромських громад — це не про гучні гасла і не про короткострокові кампанії. Це про роки щоденної праці, про партнерство, яке не зникає після завершення проєкту, і про віру в те, що кожна дитина, незалежно від походження, має право на освіту, безпеку і майбутнє.
І, можливо, найточніше про це говорить не статистика і не кількість реалізованих проєктів, а той простий факт, що в багатьох ромських родинах Закарпаття є люди, які колись прийшли до реформатського садка чи школи як діти, а сьогодні самі навчають, виховують і підтримують інших. Це, мабуть, і є найважливіший результат будь-якої доброї справи.
