20/08/2026
«…будь-яка подія, що відноситься до минулого, але повертається до нас пам’яттю про нього, може вплинути на поточні події».
Арнолд Джозеф Тойнбі, англійський історик.
Сьогодні варто згадати 3 серпневі події значної історичної ваги, які рознесені у часі, але пов’язані між собою.
1. На засіданні політбюра ЦК ВКП(б) від 19.08.1939 р. Йосип Сталін, мотивуючи долучення більшовицької імперії до союзу з фашистською Німеччиною, висловив таку тезу: «Досвід двадцяти останніх років показує, що у мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух, сильний настільки, щоб більшовицька партія змогла б захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою лише внаслідок великої війни. Ми зробимо свій вибір, і він зрозумілий. Ми повинні прийняти німецьку пропозицію та ввічливо відправити назад англо-французьку місію. Першою перевагою, яку ми отримаємо, буде знищення Польщі до самих підступів до Варшави, включаючи українську Галичину.»
Пакт, укладений у Москві тодішніми друзями – Сталіним і Гітлером – 23 серпня 1939 р, став триггером до початку 2-ї Світової війни. В результаті 6-річної глобальної м’ясорубки загинули десятки мільйонів людей. Гітлерівська Німеччина була покарана Нюрнберзьким трибуналом, а сталінський ссср не тільки уник покарання, як один з розпалювачів світової війни, а ще й отримав від очільників США і Великобританії дозвіл на окупацію країн центрально-східної Европи.
2. Одна з цих країн – тодішня ЧССР – в ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. зазнала брутального військового вторгнення московії з метою придушення ліберально-демократичних реформ («Празька весна»). Західні демократії ганебно кволо відреагували на цю злодійську акцію москви. Але варто згадати, що 5-го листопада 1968 р.на київському Хрещатику на знак протесту, зокрема, проти агресії СССР щодо Чехословаччини, вчинив акт самоспалення Василь Макух.
Щодо військового аспекту вторгнення до ЧССР: спецназ розвідуправління Балтійського флоту всього за півгодини захопив Празький аеропорт столиці Чехословаччини, замінив всіх їхніх диспетчерів на своїх, чим забезпечив блискавичну і безперешкодну висадку Вітебської повітряно-десантної дивізії.
3. Та ж Вітебська дивізія, але у версії 1991 року, за наказом очільників ГКЧП (хто забув - государствєнний комітєт по чрєзвичайному положенію) планувала звільнити Київ від «українських буржуазних націоналістів». Операція розпочалася о 5-й ранку 19 серпня 1991 р., коли командування дивізії звернулось до авіадиспетчерів міжнародного аеропорту «Бориспіль» з вимогою забезпечити посадку 40 військово-транспортних літаків. Диспетчери були поставлені в надзвичайно скрутне становище: на столицю суне ціла бойова повітряно-десантна дивізія в повному спорядженні, при повному озброєнні, з боєприпасами, медикаментами і навіть кухнями, яка вже кружляє на Борисполем з готовністю виконати будь-який наказ.
Далі подано спогади учасника тих подій мешканця Борисполя, тоді - лейтенанта КГБ Володимира Ушенка:
« Всі оперативні та відповідальні чергові по авіарайону, галузі, міністерству, радміну і ЦК республіки сповіщені, проте всі ухиляються від відповідальності. Ніхто не дає ніяких команд. Диспетчери ставлять борти в коло, де вони зможуть повисіти ще годин зо три. Що робити далі? Що це? Переворот, путч, війна ?
А на вежі аеропорту – анархія і мітинг: жоден відповідальний керівник чи черговий так і не дали зрозумілу і неоднозначну відповідь-наказ: приймати чи ні
Військово-транспортні літаки підходили до повітряного простору аеропорту поодинці з півночі, і їх акуратно ставили в «коло» на значній висоті, щоб не заважати буденному графіку роботи летовища.
Диспетчери тут же вираховували і передавали пілотам параметри ешелонів, швидкість, дистанції, напрям і швидкість вітру тощо. Вишколені військові пілоти десантних Ілів і Анів дотримувались радіотиші, в той час як у телефонно-телетайпному режимі конференції між оперативними черговими військових штабів Москви, Києва, Мінська і Вітебська, основних та запасних аеродромів, черговими міністерства транспорту Москви та Києва велись не просто переговори, а справжній «базар» з лайками, матюками, погрозами, криками, істериками. Інколи він припинявся, коли хтось з керівників намагався прийняти якесь вольове рішення і всім щось наказати, проте ці накази явно суперечили всім можливим інструкціям і дозволам, що тут же в ефірі коментували диспетчери, які, за всіма писаними і неписаними правилами, мали вирішальний голос у цій какофонії. Учасники цього унікального радіобазару примудрялись в перервах між радіолайками зазирати в телевізори, де вже транслювалося «Лебедине озеро», яке періодично переривалося озвученням Указу віце-президента СССР про ГКЧП. Всі дружно відмовлялися брати на себе будь-яку відповідальність, посилалися на свою «відповідну інструкцію», яку кожен тримав у себе на колінах.
Час спливав, у бортів, що підійшли першими, вже закінчувалось пальне, а єдино правильного рішення не знаходили.
У цей час штатна військова охорона периметру аеродрому була приведена в режим «отражения агрессии», навкруги злітних смуг з’явилися вантажні будки «Уралів», «Зілів» і «Газонів» вперемішку з бронетранспортерами та самохідними зенітними установками.
Раптом старший зміни диспетчерів прильоту дав команду приймати літаки, адже згідно доповіді передових бортів – пального вистачало тільки на посадку. Іншого рішення бути вже не могло.
Повних дві години – саме стільки тривала посадка дивізії. І все це впереміжку між зльотами і посадками пасажирських бортів на паралельній смузі, адже графіки роботу аеропорту ніхто не відміняв.
А генерали різних відомств ніяк не могли вирішити, що ж робити з прибулим військом, якому не було поставлено жодних завдань, окрім того, що «прибути в місто Київ».
На розвантаження та марш на місто – наказів не було, на відміну бойової готовності – теж. Про них наче забули. Всі намагання дізнатися про наступні дії упиралися в «чекайте на особливе розпорядження». Власники великих зірок на погонах теж ніяк не могли спромогтися на якусь зрозумілу команду. Час спливав, спека не спадала... Настала пора обідати, коли раптом хтось із «батьків-командирів» нарешті розпорядився: «з бортів розвантажити польові кухні, годувати особовий склад» і, знову-таки, «чекати на особливе розпорядження».
А в цей час і керівники, і різноманітні чергові служб, і працівники чергових змін, а також численні пасажири в аеропорту і навколо нього, які монотонно мінялись, в залежності від «прильоту-відльоту», заглядали у екрани телевізорів, притискали до вух транзисторні приймачі, допитували і перепитували всюдисущих таксистів - що ж там?
Проте у кожного були свої турботи, хтось відлітав, хтось прилітав, хтось проводжав, хтось зустрічав, а для когось це була просто звичайна робоча зміна. Ну прилетіли солдати, ну полягали на траві – головне, що ніхто не стріляє і, здається, не збирається. Шоу закінчилося – всім стало не до них.
Уже пізнього вечора командиру батальйону охорони аеродрому сказали, що «отражать» нічого не треба, бо агресія відміняється, а тому – в казарми. Потім настала ніч, за нею – день. Очікували – що ж буде далі.
То чекали, що скаже Кравчук, то що ж скаже Єльцин – не вірилося в серйозність цього балагану, вже названого путчем.
А військо в кінці злітно-посадкових смуг Бориспільського міжнародного аеропорту загорало. Про нього не просто забули – батькам-командирам було не до нього.
Наступного дня знову загорали, а наступної ночі – знову спали на траві.
У кінці злітної смуги їх триматимуть дві ночі і три дні. Потім буде команда «Відбій. Додому». Вони звично завантажаться, і знову в несамовитому ритмі працюватимуть і військові й цивільні диспетчери повітряного руху, але це буде вже якось буденно. Ніби то ті самі три хвилини на зліт, проте не буде наднапруги, страху незнання й невідання.»
Так, ганебно для москви, завершилась операція з упокорення нашої країни. Шлях до проголошення Відновлення Незалежності України було відкрито !
