25/05/2025
Це книга з післясмаком туманного, сирого ранку після дощу. Враження — ніби з’їв сухарик і запив каламутною сіро-синьою водою з-під фарб. Не боляче, не гірко, але якось холодно, порожньо і невловимо.
Головна героїня — перекладачка, яка приїздить до Гааги працювати на міжнародному судовому процесі. Її імені ми так і не дізнаємось. Власне, в цьому і суть роману: тут майже нічого не названо прямо, всі сенси плавають у напівтемряві.
Персонажі тримаються на відстані. Героїня здається спостерігачкою. Її роздуми — не лише про роботу перекладача, а й про спробу зрозуміти себе, зловити в словах те, що вислизає.
Цей роман — більше атмосфера, ніж дія. Як щоденник, у якому сторінки заповнені питаннями без відповідей.
Після прочитання в голові не залишається ані сюжету, ані слів — лише тло. Ота сама сіро-синя каламутна вода з-під фарб…
#близькості #кетікітамура #щеоднусторінку