05/09/2026
#Обличчя героїв без зброї Львівщини
Олександр Уманець - командир відділення 61-ї державної пожежно-рятувальної частини у Винниках.
Вперше Олександр замислився над професією рятувальника ще у сім років. Під час авіашоу на Скнилівському аеродромі він побачив, як пожежні автомобілі їхали туди, звідки всі інші люди намагалися втекти.
«Я запитав у батьків: чому їм можна їхати туди, а ми тікаємо? Відповідь була проста: бо це їхня робота».
Саме тоді у хлопця з'явилася мрія - стати пожежним-рятувальником.
Проте вперше врятувати життя Олександру довелося ще до служби. У 13 років він дорогою додому побачив чоловіка, який лежав у снігу. Не маючи навичок домедичної допомоги, хлопець все ж не пройшов повз - викликав медиків і залишався поруч до їхнього приїзду.
Через кілька днів Олександру зателефонувала дружина чоловіка. Виявилося, що у нього просто посеред вулиці стався інсульт. Люди проходили повз, але лише 13-річний хлопець зупинився, щоб допомогти.
Шлях до Служби порятунку був не зовсім прямим. Олександр здобув дві вищі освіти у Львівському національному університеті імені Івана Франка - географічну та економічну. Та дитяча мрія нікуди не зникла.
Побачивши оголошення про набір пожежних-рятувальників, він вирішив спробувати. Через навчання довелося чекати, але щойно з'явилася можливість - не зволікав: 2 липня отримав диплом магістра, а вже 3 липня подав документи для вступу на службу в ДСНС.
За роки служби було багато викликів - складних, небезпечних, часом зовсім несподіваних. ДТП, пожежі, порятунок людей і тварин. Та найбільше запам’ятовуються не самі виїзди, а люди й історії, які стоять за ними.
Олександр згадує батька і сина, яких разом із колегами рятували після автотрощі. Пам’ятає пожежі, зокрема ту, що сталася у будинку родичів учня його мами, а згодом - у будинку сусідів.
Для Олександра служба рятувальника - це значно більше, ніж пожежі, спецтехніка чи небезпечні виклики.
Це можливість повернути людині життя. Допомогти комусь знову обійняти рідних. Врятувати дім, родину чи навіть домашнього улюбленця.
«Я завжди готовий прийти на допомогу людям - і на службі, і поза нею».
Мабуть, саме в цих словах - уся суть його вибору, який розпочався ще в сім років, на Скнилівському аеродрому.
Тоді він лише побачив пожежні автомобілі, які їхали туди, звідки всі тікали.
Сьогодні він сам - серед тих, хто їде назустріч небезпеці.