Зоологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка

04/04/2021

#Експонат_тижня
Трохи пташиної «санта-барбари» 😏
ЗОЗУЛЯ ВЕЛЕТЕНСЬКА (Scythrops novaehollandiae) – представник родини Зозулеві (Cuculidae), який є найбільшим птахом-паразитом у світі. Трапляється ця зозуля у тропічних і субтропічних лісах Австралії, Нової Гвінеї та Індонезії.
Забарвлення їхнього тіла досить просте: голова та тулуб світло-сірого кольору, крила темно-сірого із чорним кольором на кінці, хвіст закінчується чорно-білою смугою. Довжина тіла – 50 – 70 см, розмах крил 88 – 107 см. Дзьоб зозуля велетенська має незвично масивний, довжиною 7,4 – 8,6 см. Довгий і дещо гачкуватий дзьоб, в поєднанні з дуже «серйозним» поглядом тварини, наштовхнули британського орнітолога Джона Летема дати птаху родову назву Scythrops, що в перекладі з давньогрецької означає «зле обличчя».
Усі порядні самці зозулі починають період розмноження залицяннями до самок: вони приносять їм так звані «шлюбні подарунки» – великих смачних комах (словом, заманюють на їжу😉). Після того, як обраниця прийняла подарунок, можна переходити до процесу парування. Коли настає час відкладати яйця, пара з коханців перетворюється на організовану злочинність (такі собі пташині Бонні і Клайд). Вони знаходять готове гніздо, збудоване іншими видами птахів, і поки самець зозулі всіляко відволікає господарів і відводить їх від гнізда, самка в цей час відкладає 1 – 2 яйця. «Прийомними батьками» можуть стати різні види птахів, найчастіше воронові. Трапляється, що кілька різних самок велетенських зозуль відкладають яйця в одне чуже гніздо!
Пташенята з'являються на світ не повністю розвиненими. Вони сліпі, глухі та голі. На відміну від інших представників своєї родини, пташенята не викидають з гнізда і не вбивають інших пташенят чи інші яйця (як це роблять, наприклад, пташенята нашої звичайної зозулі!). Але, попри це, «рідні» пташенята всерівно рідко виживають: найчастіше вони помирають від голоду, оскільки всю принесену батьками їжу споживають більші та агресивніші пташенята зозулі.
Харчуються велетенські зозулі різними безхребетними (в основному, комахами) та фруктами.
Тривалість життя велетенської зозулі в дикій природі становить, приблизно, 8-10 років. Наразі виду нічого не загрожує. Людська діяльність, як от, насаджування садів навколо міст, призвела до збільшення чисельності деяких видів птахів у Австралії, а заразом з ними зросла і чисельність гніздових паразитів – зозуль.
Поглянути на зозулю велетенську Ви зможете у Музеї після карантину.
Матеріал підготувала Софія Питель
Джерела світлин:
https://www.graemechapman.com.au/library/viewphotos.php?c=88
https://www.australiangeographic.com.au/blogs/creatura-blog/2021/03/the-channel-billed-cuckoo-is-a-magpies-worst-nightmare/
http://www.brolgahealingjourneys.com/?p=491
https://blog.csiro.au/what-do-termites-cuckoos-and-salamanderfish-get-up-to-over-christmas/
https://ebird.org/species/chbcuc2?siteLanguage=sr
https://ebird.org/species/chbcuc2

28/03/2021

#Експонат_тижня
Про таких відомих, і водночас таємничих морських мешканців🧐
РИБИ-КЛОУНИ (рід Amphiprion) – морські риби, котрі належать до родини Помацентрові (ряду Окунеподібні). Рід включає 29 видів, поширених на коралових рифах Індійського та Тихого океанів. Найбільш відомим і популярним серед них є вид Amphiprion ocellaris, котрий став прототипом головного героя мультфільму «У пошуках Немо» (про нього трохи згодом). Риби-клоуни дуже різноманітні за своїм забарвленням, і можуть бути вогняно-червоні, рожеві, помаранчеві, вишневі, чорні, зі смужками білими, жовтими, чорними, горизонтальними чи вертикальними, їх може бути три, дві, одна ... словом, справжнісінькі витвори мистецтва природи😍! Але, якими б різними на вигляд не були ці тварини, всі вони мають спільну пристрасть – актинії. Клоуни, у буквальному сенсі, жити не можуть без цієї групи тварин. Справа в тому, що яскраве забарвлення риб робить їх легкою здобиччю для хижаків, а «дружба» з актиніями дає їм прекрасний захист. Актинії (поліпи, родичі медуз та гідр) озброєні жалкими клітинами, які не дозволяють наближатися хижакам. Але стоп…а клоунам така зброя не шкодить?🤨 Насправді науковці довго вивчали це питання і дійшли висновку, що, найімовірніше, від жалких клітин актинії тіло риби захищає специфічний слиз, який ще й до всього, може чистити субстрат і саму актинію від органічних решток. Загалом, на одній актинії можуть перебувати від кількох до майже десятка особин клоунів, все залежить від розміру поліпа і від відносин між самими рибами. Субстрат під актинією клоуни чистять і для того, щоб туди можна було відкласти ікру. До речі, про розмноження: у клоунів чітко проявляється активна турбота про потомство, за ікрою доглядають і самці і самиці, але для початку ще потрібно стати самицею…стоп, що? Справа в тому, що всі молоді особини клоунів є самцями, і менші самці стимулюють найбільшого самця до зміни статі. Відтак, найбільший самець під впливом особливих гормонів стає домінантною самицею в групі (явище протоандричного гермафродитизму). Якщо раптом самиці не стане, то її змінить найбільший самець в групі.
Повертаючись до мультфільму «У пошуках Немо»: творці стрічки мали на меті висвітлити не дуже приємне для тварин перебування у неволі, проте мультфільм призвів до трохи протилежного і неочікуваного результату. Попит на риб-клоунів та інших мешканці рифів зріс і тварини почали потерпати від постійного відлову заради морської акваріумістики. Проте, багато фірм спробували вирішити цю проблему розведенням клоунів у неволі, таким чином потреба у вилученні риб з дикої природи відпадає. До слова, клоуни належать до тієї невеличкої кількості видів морських риб, які охоче розмножуються у неволі.
Подивитися на риб-клоунів Ви зможете у нашому Музеї.
Матеріал підготував Bohdan Andriishyn

Джерела світлин:
https://www.123rf.com/photo_123494193_ocellaris-clownfish-amphiprion-ocellaris-also-known-as-the-false-percula-clownfish-swimming-in-the-m.html
https://www.123rf.com/photo_56912546_ocellaris-clownfish-amphiprion-ocellaris-swimming-in-the-magnificent-sea-anemone-heteractis-magnific.html
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Amphiprion_clarkii.jpg
https://www.worldlifeexpectancy.com/fish-life-expectancy-red-saddleback-anemonefish
https://www.pinterest.com.au/pin/653796070882535883/
https://www.maldivesbiodiversity.org/Species/Details/4
https://www.flickr.com/photos/sexecutioner/3259895953
http://www.divinginphuket.net/clownfish/

25/03/2021

ЛНУ ім. Івана Франка Офіційна сторінка

ЛНУ ім. Івана Франка Офіційна сторінка

А ось і нова відеопрогулянка у Зоологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка!🧡

Героєм сьогоднішнього випуску є житель Тихого океану - Японський краб-павук.🦀

🔹 Розповідає Ірина Скрипан, молодша наукова співробітниця Зоологічного музею Університету.

▶️Хутчіш вмикай відео та залишай реакції у коментарях, щоб ми продовжували знайомство з іншими експонатами у наступних сюжетах!😉

21/03/2021

#Експонат_тижня
Прийшов час і нам постити котиків😉
ОЦЕЛОТ (Leopardus pardalis) – представник родини котових (Felidae), поширений у лісах Південної, Центральної та, частково, Північної Америк.
Оцелоти – відносно невеликі тварини, з довжиною тіла від 60 до 100 см. Проте, «кицькати» і намагатися почухати звіра за вушком – не радимо. Вони озброєні зубами, гострими кігтями і норовливим характером, як, зрештою, і всі коти. Втекти від них – не так і легко, особливо якщо ви – тварина невеликого розміру: оцелоти прекрасно лазять по деревах і навіть плавають. Не завжди допомагає навіть прикидання мертвим (за усн. повідомл. опосумів🤔). Полюють ці коти переважно на дрібних ссавців, птахів, ящірок, інколи змій, риб чи ракоподібних. А суворі бразильські оцелоти тримають в страху ще й приматів!😎
У цих тварин дуже густа і ніжна шерсть, коричневого, жовтуватого чи навіть кремового кольору в основі і з безліччю темних плям і смуг. Розташування, кількість і величина плям є унікальними для кожної особини, як відбитки пальців. На жаль, ця ж прекрасна шерсть стала колись причиною полювання на оцелотів, в результаті чого їхня чисельність суттєво скоротилася. Зараз торгівля живими тваринами чи їхніми шкурами – заборонена, проте, відновити чисельність популяцій уже не так легко. Крім того, ми постійно знищуємо чи суттєво змінюємо природні місця, придатні для проживання цих котячих.
p.s. якщо ввечері відчинити вікна, заплющити очі і уважно вслухатися у пронизливе березневе нявчання наших котів – то можна відчути себе у джунглях Південної Америки, адже в період розмноження оцелоти видають такі ж звуки (хоча, решту часу вони дуже серйозні і мовчазні).😉
Матеріал підготувала Ірина Скирпан

Джерела світлин:
https://dev.to/bseyhan/ocelot-with-net-core-5-0-b0k
https://www.pantanalsafaris.com/pantanal-wildlife-tour/
https://www.dallasnews.com/opinion/commentary/2020/07/19/the-texas-ocelot-population-is-shrinking-and-needs-our-help/
https://www.cabq.gov/artsculture/biopark/news/zoo-celebrates-its-first-ever-ocelot-birth

18/03/2021

Долучайтеся😉
Всі деталі в описі та на сайті проєкту!

#360подарунківЛНУ

Сьогодні ми оголошуємо про довгоочікуваний запуск сайту проєкту "360 подарунків до 360-ліття Університету"⤵️
Протягом минулих тижнів про свої бажані подарунки вже розповіли Біологічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка, Географічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, Геологічний Факультет ЛНУ ім. І. Франка, Зоологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка, Мінералогічний музей ЛНУ, Палеонтологічний музей, Музей рудних формацій, та Ботанічний сад ЛНУ ім.І.Франка.

А вже з цього моменту Ви можете ознайомитись з повним списком подарунків перерахованих факультетів і підрозділів та підтримати їх перейшовши за посиланням 🎉 https://360presents.lviv.university/ 🎉

А підтримати проект Ви можете у декілька способів:
🔹 Обрати подарунок, самостійно його придбати та передати Університету, попередньо заповнивши форму на сайті, або нам зателефонувавши.
🔹 Обрати подарунок, додати в кошик та оплатити його.
Таким чином, Ви перекажете кошти на конкретний подарунок, ми самі його придбаємо і передамо відповідному факультету чи підрозділу, обов’язково Вам про це повідомивши.
🔹 Придбати сертифікат на певну суму благодійного внеску. Таким чином назбиравши достатньо коштів, ми купимо подарунки для обраного Вами факультету чи підрозділу.
💙 І найважливіше – розповісти про наш проєкт друзям, знайомим, колегам, згадати про своїх одногрупників та однокурсників, пригадати студентські роки та об’єднатися разом, щоб зробити внесок у розвиток Університету.

З часом на сайті з'являтиметься все більше бажаних подарунків, тому слідкуйте за нашими оновленнями, і не пропустіть Ваш рідний факультет чи підрозділ⏰

07/03/2021

Впізнай мене, якщо зможеш😎😉
Мімікрія – явище, котре полягає у здатності одних тварин (і не тільки) імітувати інших тварин, рослин, чи навіть неживі предмети! Перша причина маскування, яка спадає на думку – захистити себе від хижака. Найчастіше тварини намагаються замаскуватися відповідно до середовища, яке їх оточує. Часто беззахисні види імітують кольори, форму чи поведінку своїх небезпечних родичів (інколи, навіть доволі далеких). Це явище описав Генрі Вальтер Бейтс у 1852 році (тому тепер воно називається «бейтсівська мімікрія»). Найпростішим прикладом такої мімікрії, котрий Ви точно бачили на власні очі, є мухи-дзюрчалки (беззахисні), смугасте забарвлення яких імітує небезпечних «озброєних» ос (фото). Але, з іншого боку, багато різних видів ос та деякі бджоли також є смугастими. Тобто вони всі небезпечні для хижака, і при цьому мають схоже забарвлення, таку-собі уніформу (фото). Це є прикладом мюллерівської мімікрії (відкритої Фріцом Мюллером у 1878 році).
А тепер до найцікавішого: мімікрія не завжди обмежується кольорами чи формою тіла тварини. Ба більше – вона не завжди має на меті захистити імітатора від хижаків, а, скоріше, навпаки, робить його прекрасним замаскованим мисливцем!🧐
Ось кілька різновидів імітації.
🟡Акустична мімікрія. Відомо, що кажани полюють за допомогою ехолокації. Так ось деякі нічні метелики здатні видавати ультразвуки, котрі доносять до кажанів чіткий меседж «Навіть не думай мене їсти – я не смачний». Інші метелики (смачні) навчилися виробляти такі ж ультразвуки, і збивати з пантелику бідних кажанів!
🟡Локомоторна (рухова) мімікрія – наслідування поведінки та рухів іншої тварини чи рослини. Так, наприклад, паличники легенько похитуються, ніби справжні гілки на вітрі; деякі риби, котрі маскуються під водорості – коливаються з ними в такт, щоб не виділятися. Деякі павуки-стрибуни не просто видозмінюють своє тіло, щоб бути схожими на мурах (фото), вони ще і намагаються рухатися як мурахи – бігають зигзагоподібною траєкторією і часто зупиняються.
🟡«Вівця у вовчій шкурі» - тип мімікрії, коли беззахисні тварини не просто ховаються від хижака, а імітують його! Наприклад, деякі дрібні метелики, коли їм загрожує небезпека (особливо з боку павуків), мають на крилах «намальовані» лапки павука, тому нагадують хижака (фото). Інші види метеликів піднімають вгору і вперед крила, чим імітують павука-стрибуна з піднятим вгору черевцем (фото). А павуки настільки довірливі істотки, що є зафіксовані випадки, коли вони навіть намагалися спаруватися із замаскованими метеликами!🤭
🟡«Вовк у овечій шкурі», або так звана агресивна мімікрія – явище, коли хижак маскується, щоб упіймати здобич. Так, наприклад, квіткові (орхідні) богомоли чи павуки-краби – імітують квітку (фото), група павуків (Phrynarachne) імітують пташиний послід (фото); деякі плазуни та хижі ссавці «зливаються» із навколишнім середовищем для успішного активного полювання, чи засідки. Інші види тварин можуть видозмінювати окремі частини свого тіла. Наприклад, павукохвоста гадюка має кінчик хвоста вражаюче схожий на павука, яким приваблює дрібних птахів (фото)😱. Деякі акули мають хвостові плавці схожі на невеликих рибок. Грифова черепаха має кінчик язика дуже рухливий та забарвлений у рожевий колір – на нього, як на черв’яка, плазун приваблює рибу (фото). Схожі фокуси демонструють деякі змії та навіть чаплі!
Унікальна «світлова мімікрія» притаманна самкам світляків роду Photuris – вони не просто «вовчиці в овечій шкурі», а справжнісінькі «la femme fatale»💃! Ці самки імітують світлові сигнали готовності до розмноження інших видів світляків. В результаті самці «мирних» видів стрімголов летять на світло, в очікуванні приємного вечора.. а тут бац!, потрапляють у пастку голодної самки-світляка!
🟡Статева мімікрія. У деяких видів тварин спостерігають так звану «підступну поведінку» самців у шлюбний період. Часто право на спаровування з самкою мають найбільші самці, натомість молодих, чи просто менших за розміром самців, до розмноження «не пускають». Тож їм доводиться шукати обхідні шляхи. Наприклад, молоді самці каракатиць змінюють колір тіла, щоб стати схожими на самку – таким чином домінантні самці не сприйматимуть його як конкурента і не нападатимуть. В результаті замаскований самець може прослизнути до самки і тихцем спаруватися з нею! Схоже явище є і у морських мокриць (ракоподібні). У популяції цих тварин спостерігають аж три типи самців: альфа-самці найбільші, мають всі шанси спаруватися з багатьма самками; бета-самці дрібніші, і для того, щоб потрапити до «гарему» - маскуються під самок; гамма-самці – найменші, і маскуються під молодих особин, що теж дозволяє підкрастися до самок непоміченими іншими самцями (фото)! Подібні стратегії також спостерігають у деяких птахів та плазунів.
Але якщо у Вас склалося враження, що до хитрощів вдаються тільки самці тварин – то це не так. У бабок виду тонкохвіст елегантний (Ischnura elegans, трапляється і в Україні) самки мають дві форми: звичайну, і андроморфну, котра за забарвленням дуже нагадує самця. Вчені припускають, що самки набувають такого «чоловічого» забарвлення для того, щоб уникнути зайвих залицянь з боку самців і обмежити кількість парувань!
Є ще безліч прикладів мімікрії у тваринному світі – пишіть про них у коментарях.
Матеріал підготувала Ірина Скирпан

28/02/2021

#Експонат_тижня
Ви бачили динозаврів? Ні? А вона бачила! Спокійно собі спостерігала за ними, коли ті ставали господарями Планети, коли вимерли, коли на зміну їм за господарку взялися ссавці.. і ще досі вона за нами спостерігає😎
ГАТЕРІЯ, або ТУАТАРА (Sphenodon punctatus) – єдиний живий представник свого роду, родини (Гатерієві) і навіть ряду (Дзьобоголові)! Ці рептилії є ендеміками островів Нової Зеландії (тобто, трапляються тільки там, і більше ніде). Тварини своїм зовнішнім виглядом нагадують ящірок відносно невеликого розміру (більшість особин менші одного метра), переважно сірих, бурих та червонявих кольорів. Характерною особливістю гатерій є наявність шиповидних та горбоподібних виростів вздовж спини, від чого рептилія і отримала від місцевого населення Маорі одну зі своїх назв, адже «туатара» буквально перекладається як «гори на спині».
У гатерії доволі великі чорні очі, але, окрім них, рептилія має ще й так зване «третє око»😲. Його особлива анатомічна структура допомагає тварині з орієнтацією у циркадних та сезонних ритмах (простіше кажучи, реагує на світло). Ще одна особливість гатерій – їхня вражаюча тривалість життя. Тварини в середньому живуть до 100 років, а самці статевозрілими стають у 20-річному віці! Гатерії – нічні хижаки і полюють на жуків, цвіркунів, павуків. Серед хребетних жертв надають перевагу земноводним, плазунам, яйцям птахів тощо. У шлюбний період шкіра самця темніє, він повільно ходить навколо самиці по колу, щоб привабити її. Після спаровування протягом 8 – 9 місяців самиця відкладає 6 – 10 яєць, які розвиваються 11 – 16 місяців, а потім на світ з’являються маленькі туатари.
Гатерій справедливо називають «живими викопними» організмами, або «реліктами», адже, згідно з палеонтологічними дослідженнями, вони виникли у Тріасовому періоді понад 250 мільйонів років тому! Всі ці роки туатари досить комфортно себе почували і майже не змінювалися, але останні 200 років вони страждають від нашестя та терору інтродукованих на Новозеландський архіпелаг тварин, через яких чисельність популяцій гатерій кардинально зменшилась. Їхнім запеклим ворогом вважаються полінезійські щурі. Зараз туатари знаходяться під охороною (статус «уразливий»).
У нашому Музеї Ви зможете побачити скелет гатерії.
Матеріал підготував Bohdan Andriishyn

Джерела світлин:
https://www.nzgeo.com/stories/tuatara-a-survivor-from-the-dinosaur-age/
https://en.wikipedia.org/wiki/Tuatara
https://www.pinterest.ca/pin/324681454363649106/
https://www.pinterest.com/pin/12033123993357267/