04/09/2026
П’ять років тому Олександр Дубченко очолив Новоукраїнський район - у час великих адміністративних змін, а згодом і повномасштабної війни.
Сьогодні говоримо з начальником Новоукраїнської районної військової адміністрації про те, як змінився район за ці роки, що стало найважчим випробуванням, чим живе тил, як громади допомагають військовим і якою бачиться Новоукраїнщина після Перемоги.
ОЛЕКСАНДР ДУБЧЕНКО: ˭ТРИМАЄМО СТІЙКІСТЬ ТИЛУ, ЩОБ ПІДТРИМУВАТИ ТИХ, ХТО, ВИБОРЮЄ ПЕРЕМОГУ НА ФРОНТІˮ
■ — Олександре Євгеновичу, Ви очолюєте район уже п’ять років. Ваше призначення відбулося в період проведення адміністративної реформи, коли район об’єднав нові громади й кардинально змінив свої межі. Яким був цей шлях і що стало найважливішим результатом цієї роботи?
— П’ять років тому район проходив етап трансформації: старі межі, інша структура управління та бюджетна система відходили в минуле. У результаті децентралізації ми отримали укрупнений Новоукраїнський район, до якого ввійшли 13 громад чотирьох колишніх районів – Маловисківського, Добровеличківського, Новоукраїнського та Новомиргородського.
Це вимагало перегляду всієї філософії управління. Громади здобули реальну фінансову самостійність, але водночас — і величезну відповідальність за власний розвиток.
Головним результатом нашої спільної роботи за ці п’ять років вважаю те, що в умовах реформ, пандемії коронавірусу, агонії адміністративних перебудов та подальшого повномасштабного вторгнення вдалося забезпечити повну стійкість та згуртованість району. Ми не допустили хаосу. Вдалося збудувати міцний місток довіри між районною владою та кожною громадою. Ми свідомо відійшли від принципу «центр і периферія» та перейшли до рівноправного партнерства, де кожна громада — незалежно від стартових можливостей — має належну увагу.
■ — Як для Вас особисто та для Новоукраїнщини почалося 24 лютого 2022 року? Які рішення перших днів були найважливішими?
— Ранок почався з тривожного дзвінка та екстреного збору керівництва й силовиків. Найважче в перші години — подолати невизначеність. Ніхто не вчить управляти цивільною територією під час повномасштабної війни. Проте завдяки згуртованості силових структур, бізнесу та всіх жителів ми миттєво зосередилися на обороні.
Першочергово забезпечили охорону об’єктів критичної інфраструктури, розгорнули блокпости, сформували підрозділи ТрО, прийшли на допомогу сусіднім територіям, де вже точилися бої, організували прийом першої хвилі біженців із півдня та сходу й забезпечили повноцінну роботу військового шпиталю, релокованого до нашого району з Миколаївської області.
Найважче було брати на себе персональну відповідальність у моменти, коли ворог опинився в межах сусідньої області. Потрібно було негайно мобілізувати всі матеріальні й людські ресурси району для побудови оборонних споруд. Ми підготували район до оборони в найкоротші терміни завдяки тому, що всі діяли як один злагоджений організм.
■ — Що сьогодні становить основу щоденної діяльності районної військової адміністрації?
— Пріоритет №1 — це безпека та оборона: допомога військовим частинам, зведення укріплень, розбудова цивільного захисту та облаштування укриттів.
Водночас велику частину роботи займає цивільний сектор, адже тил має жити та працювати. Це координація допомоги внутрішньо переміщеним особам, забезпечення роботи лікарень, шкіл та критичної інфраструктури в умовах постійних тривог і відключень електроенергії. У цивільних питаннях ми діємо не через примус, а через координацію та взаєморозуміння з головами громад.
■ — Новоукраїнщина — виражений аграрний край. У чому полягає основний внесок району в підтримку Сил оборони України?
— Наш головний внесок — це продовольча безпека та фінансова підтримка армії. Громади системно виділяють субвенції на військові частини для забезпечення необхідним — на закупівлю дронів, автомобілів та систем РЕБ для ЗСУ. Потужною опорою залишається Рада сільгоспвиробників району. Із перших днів наші аграрії об’єдналися задля спільної мети. Важко підрахувати весь обсяг переданого: це сотні одиниць автотранспорту, запчастини, генератори, РЕБи, продуктові вантажі. Лише на спеціальний рахунок Ради надійшло понад 35 млн. грн., які використано за прямими зверненнями військових частин.
Паралельно в районі діє потужний волонтерський рух: від плетіння маскувальних сіток і ремонту техніки для фронту до виготовлення продуктів харчування на передову.
■ — Район став прихистком для багатьох вимушених переселенців. Які завдання вдалося вирішити в цій сфері, а які проблеми залишаються гострими?
— Внутрішньо переміщені особи прибували до нашого району ще з 2014 року — тоді це було близько 700 осіб. Але з початком повномасштабного вторгнення ми прийняли понад 10 000 жителів з 11 областей України.
Завдяки співпраці державних органів, місцевих бюджетів, міжнародних грантових програм та громадських організацій нам вдалося розгорнути 20 місць тимчасового проживання (МТП), забезпечити людей базовою гуманітарною та медичною допомогою. Майже 500 осіб із числа ВПО було працевлаштовано. До шкіл району зараховано майже 1000 дітей-переселенців, ще близько 300 відвідують дошкільні заклади.
Гострими залишаються питання довгострокового якісного житла та працевлаштування в сільській місцевості. Але є й успішні приклади: громади проводять ремонти приміщень для ВПО, а до Добровеличківки, наприклад, вдалося успішно релокувати електромонтажне підприємство з Херсонщини, що створило нові робочі місця. Кілька родин з числа ВПО отримали гранти для власної справи.
■ — Як Ви оцінюєте спроможність громад утримувати інфраструктуру в нинішніх умовах, і які проб леми жителів району є найболючішими?
— Спроможність громад нерівномірна. Ті території, що мають сильний агробізнес чи промисловість, тримаються впевненіше. Громадам без великих підприємств важче самотужки утримувати велику мережу закладів соціальної сфери, адже до їхніх повноважень додалися нові обов’язки з облаштування житла та підтримки ВПО.
Якщо назвати три найболючіші проблеми жителів району сьогодні, це:
* безпековий фактор і психологічний стрес: щоденні повітряні тривоги та постійний страх за життя близьких на фронті.
* Економічні труднощі: зростання цін, проблеми з логістикою та реалізацією агропродукції, обмежена кількість робочих місць у малих населених пунктах.
* Енергетика та стан інфраструктури: зношеність автошляхів, які складно ремонтувати під час війни, та підготовка до стабільної життєдіяльності в умовах відключень світла.
■ — Олександре Євгеновичу, на Вашу думку, чи є можливість зупинити відтік молоді з району під час війни?
— Зупинити цей процес повністю можна лише після Перемоги, реалізувавши велику державну програму відбудови міст і сіл. Для повернення молоді потрібні три базові речі: безпека, якісна інфраструктура (медицина, освіта, дозвілля) та робота з гідною оплатою.
Зараз ми працюємо над тим, що можливо зробити вже сьогодні: створюємо умови для релокованого бізнесу, підтримуємо державні та міжнародні програми розвитку підприємництв на місцях.
■ — Що за роки цієї війни далося Вам найважче?
— Втрати героїв та невинного цивільного населення. Будь-які організаційні, фінансові чи господарські виклики можна вирішити. А ось повернути людські життя — ні. Найважче — це бачити повідомлення про загиблих, дивитися в очі їхнім батькам, дружинам та дітям. Кожна втрата — це глибока рана для всього району й найважчий психологічний тягар цієї війни.
■ — Є люди або колективи району, яким Ви сьогодні хотіли б особливо подякувати?
— Подяка всім без винятку, але з особливим акцентом на військових, волонтерів, медиків та аграріїв, які тримають економіку.
Складно виділити когось одного, адже кожен на своєму місці наближає Перемогу. Але насамперед я низько вклоняюся нашим землякам-військовослужбовцям, які зараз на передовій. Також хочу подякувати волонтерським спільнотам району — це люди, які без відпочинку збирають допомогу. Велика вдячність нашим аграріям і фермерам: попри обстріли, фінансові труднощі та ризики, вони засівають поля і тримають економічний фронт. І, звісно, дякую медикам, освітянам та комунальникам, які забезпечують життя громад у тилу. Ми сильні саме нашою єдністю.
■ — Яким Ви хочете бачити Новоукраїнський район через п’ять років?
— Я хочу бачити Новоукраїнський район мирним, безпечним та економічно сильним краєм, де успішно працюють підприємства, а головне — сюди повертаються наші захисники та молодь, щоб разом будувати європейське майбутнє.