Словіта-Slowita-Slowitka

24/08/2026

09/08/2026

Жнива в Словітському колгоспі. Фото 50-60-ті рр.

02/08/2026

Біля магазину "на селі", фото 1950-60-их рр.
З сімейного архіву О. Діжак.

08/07/2026

На прохання Rutanskiy Pavlo, публікуємо світлину зроблену на початку 70-х років.
Фото зроблене на місці , де було відфотографована шопка (опублікована раніше в групі, на Горі, в Словіті).

28/06/2026

Сьогодні мали за честь прийняти в Словіті наших Великих друзів із Німеччини - Ренате Брункен та її сина Мальте. Вони уже 46 раз в Україні (!!!!) з допомогою для ЗСУ. Поспілкувалися в нашому музеї про історію села. Зустріч стала можливою завдяки п. Мирославі Бабінській.

08/06/2026

Скільки років нашому селу?

Цим питанням, мабуть, хоча б раз цікавився кожен із нас. Дати на нього достеменну відповідь непросто, адже ми обмежені наявними писемними джерелами. Чи старша Словіта за Якторів або Митулин? Ймовірно, цього вже ніколи не вдасться з'ясувати. Проте можна впевнено стверджувати: на сьогодні найдавніша відома писемна згадка про наше село датується 16 березня 1442 року. Отже, на той час Словіта вже існувала.

Йдеться про Машка зі Словіти (Masch de Slowita) та побутовий конфлікт між представниками шляхти, який переріс у судову справу.

Отже, 16 березня 1442 року в судових книгах було зафіксовано такий запис латинською мовою:

Syekani /, Olschansky, Nobil. doms. Iohannes Syekani Woywoda castri Leopol. ad diem hodiernum citavit illustr. Principem Michaelem de Olschanicze pro violencia pro eo, quod repercussit duos boves Ministeriali, dum fuit inpigneratus per eundem in nonparicione terminorum et pro percussione Masch de Slowita sereniss. domini Regis. Princeps nolens exaudire propositionem, prout fuit citatus, a iudicio recessit dicens: ego nolo sibi respondere. Extunc Iohannes astitit super ipsum terminum et ipsum condempnavit et posuit Indici adiudicatum.

Переклад і трактування цього запису такі.

16 березня 1442 року князь Михайло Ольшаницький не з'явився на кілька судових засідань у Львові. У відповідь гродський суд доручив возному провести заставне вилучення майна. Під час виконання цього рішення було забрано двох волів із княжого господарства. Князь або його люди силою повернули вилучену худобу, фактично зірвавши виконання судового рішення. Під час сутички було побито Машка зі Словіти — королівського слугу, який супроводжував виконавця.
Після цього Іван Стекані подав позов про насильство та перешкоджання виконанню судового акту. На засіданні князь відмовився відповідати на висунуті звинувачення, заявивши: «Я не хочу йому відповідати», після чого залишив судову залу. Внаслідок цього львівський гродський суд ухвалив рішення на користь Стекані та засудив князя до сплати королівських штрафів.

Цікавим є й те, що вже наступна згадка про Машка подає назву села у формі Slowyeta. Таким чином, маємо щонайменше дві історичні назви нашого села — Slowita та Slowyeta. На пізніших картах назва також зазнавала змін і трапляється у формах Slowitka та Slowita.

На завершення варто згадати ще одного «ровесника» цієї події — монету, знайдену у Словіті. Це півгріш короля Владислава Ягайла (1386–1434), який нині зберігається у фондах історико-краєзнавчого музею села Словіта та околиць.

Використані джерела:
Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. Lwów, 1889.

(с) Словіта-Slowita-Slowitka

02/06/2026

Весілля Цимбалістої Стефанії, доньки Івана та Марії (1934 р.н.) та Дуб 'яка Василя, сина Ілька та Агафії (1933 р.н.) (ідентифіковано А.Дуб'яком)
Фото зроблене на балконі фасаду славнозвісного словітського коваля Цимбалістого Івана на Зелені Свята 1959 р. (будинок існує досі).
Чіткість фото покращено ШІ.
Оригінал світлини зберігається в музеї.

08/05/2026

Директор Словітської школи І.А. Корчовський запросив інваліда, що позбувся ноги у битві під Кенінгсбергом,- М.Решетарського, на зустріч з учнями, щоби розказав дітям про війну, бої, в яких брав участь. І він почав розказувати, але не знав, що правди говорити не можна: "Діти! Це було пекло, ви не можете собі уявити, то треба було бачити, пережити, чути. Від десятків тисяч одночасних моментальних вибухів гойдалася земля під ногами, здавалося, що перевернеться. Небо було червоне, як кров, ніби безперестанку спалахувало полум'ям - горіло…
Люди сліпли від тисяч спалахів, глохли від страшного гулу канонади. На землі лежало тисячі вбитих і ще живих поранених солдатів, що спливали кров'ю, а по них бігли і бігли все нові і нові «шеренги» смертників. Нас – галичан – вистроїли в одну шеренгу і дали команду : «Бандеры, вперед!» За нами друга шеренга - москалі з автоматами напоготові. Не побіжиш вперед – в пащу смерті, отримаєш кулю з-заду! Я отямився, коли пилкою відрізали розтрощену ногу в палатці з червоним хрестом."
Почувши ці слова, директор моментально побілів, руки у нього затремтіли, він вхопив зі столу квіти і впхнув їх ветеранові: «Щиро дякуємо за те, що так гарно відтворили, як проходила ця битва. Бачите, діти, той чоловік був у самому горнилі війни, ногу втратив, щоби ми з вами жили під мирним небом.»
У кінці Ілля Антонович глянув на мене, але я і виду не подала, що все зрозуміла. Не зрозуміли учні. Без коментарів ми розійшлися до своєї роботи. Були такі часи, що навіть за слово «бандери» можна було відповісти, навіть не тому, хто сказав, а вчителеві.

Із нарису "Про село Словіта" М.А.Занік

20/04/2026

Сатурнія руда (Aglia tau).
Словітський ліс.

12/04/2026

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!