Тернопільський обл. центр охорони пам'яток культурної спадщини

14/08/2026

🏛️ Протягом липня-серпня цього року співробітники Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини проводили моніторинг об’єктів культурної спадщини (архітектури, археології історії та монументального мистецтва) на території територіальних громад колишнього Борщівського району.

📸 📌 В ході виконання робіт – візуальних обстежень, обмірів, фотофіксації, опитування місцевих мешканців, зборі підйомного археологічного матеріалу, GPS-координування місцерозташувань, вдалось отримати нові відомості про об’єкти культурної спадщини та деталізувати наявні відомості про них. Важливим результатом стала фіксація поточного стану об’єктів, що дає можливість ректроспективної оцінки їх змін за наявності архівних даних. Отримана інформації під час моніторингу є підґрунттям для подальшої розробки пам’яткоохоронної документації на обстежені об’єкти культурної спадщини.

🖼️ Організовані краєзнавчі експедиції також дозволили обстежити раніше не відвідувані місця та зафіксувати цілу низку нових пам’ятних знаків чи пам’яток, чимало з яких заслуговують на увагу дослідників та краєзнавців, а також для взяття їх на державний облік, як повноцінних об’єктів культурної спадщини.

🤝 Щиру подяку висловлюємо директору Борщівського обласного краєзнавчого музею Михайлу Сохацькому та колективу музею за допомогу у проведенні робіт під час моніторингу на теренах Борщівського краю.

📄 Комплекс робіт з моніторингу здійснювався в рамках виконання обласної програми збереження культурної спадщини Тернопільської області на 2026-2027 роки.

14/08/2026

05/08/2026

Як кажуть у народі: яке коріння - таке й насіння.

Працівники Центру Людмила Строцень і Володимир Салук мали можливість поспілкуватися і сфотографуватися з родиною Процюків, які презентували книжку про свого дідуся - прадідуся, Командира УПА Василя Процюка " Кропиву", що загинув у Кордишеві на Шумщині.

"Кропива" загинув у 29 років, але залишив по собі родину, сім'ю, які пронесли любов до України крізь страшні тоталітарні часи і залишилися гідними його Справі і Чину.

04/08/2026

Мирослав Маринович: «Ми раптом вийшли на такий рівень, коли інші народи можуть повчитись у нас. Це радикально міняє установки – психологічні, ледь не генетичні, які століттями вироблялися».

«Тих моїх краян, які жаліються на втому, я хотів би запитати про таке. Яка альтернатива є сьогоднішньому способу життя? Здатися путіну? І це що, означає безтурботне життя у майбутньому? Так, ми втомилися, ми інколи смертельно втомилися, але мусимо йти далі й триматися, бо альтернативи немає, просто немає».

«Важливо донести думку, що російська імперія є злочинним утворенням і вона в жодному разі, за жодних обставин не стане демократією. На Заході цього ніяк не можуть усвідомити. Там усе ще вірять в те, що путін паде і прийде "новий Навальний", і от тоді рф стане демократією. Не буде цього».

«Так, поляки бояться такої сільськогосподарської потуги, як Україна. Вони панічно її бояться. Але так само французи боялися, коли Польща входила до Євросоюзу. Тоді поляки були викликом для французьких аграріїв. Тому треба пам’ятати, що економічні інтереси мають бути залагоджені на гідному національному рівні, у погодженні з усім ЄС».

«У моєму сприйнятті Федоров виглядає представником молодого покоління. Залужний був популярним, але його все ж таки не сприймали як молоду зміну біля керма держави. А тут на посаді міністра опинилася людина, яка уособлює інший стиль керівництва. Хоча я б не хотів, аби в результаті протестів був зневажений Сирський: йому також треба віддати належне».

«Дуже багато залежатиме від того, як саме закінчиться війна. Якщо війна закінчиться не лише утвердженням української незалежності, але й її цивілізаційним піднесенням, якщо Україна стане однією з опор майбутнього міжнародного порядку, то пануватиме оптимістичний настрій і оптимістичне бачення майбутнього. В цьому разі неминучі психологічні наслідки війни матимуть місце, але будуть згладжені загальним оптимізмом. Натомість, якщо остаточним наслідком війни буде ні те, ні се (Україна втримається, але ми сприйматимемо завершення війни лише як перепочинок на кілька років), от тоді всі суспільні виразки вийдуть нагору і будуть головними. Але поки що зарано говорити, якими ми будемо».

Мирослав Маринович – дисидент і політвʼязень часів СРСР, філософ, публіцист, радник ректора Українського католицького університету. Розмову з ним записала Наталія Лебідь. Повна версія – за посиланням в коментарях.

28/07/2026

16/07/2026

15/07/2026

Під час моніторингу пам'яток в Шилах, що на Збаражчині, на місцевому цвинтарі працівники Центру сфотографували могилу братів Нестора та Богдана Надяків. На надмогильному пам'ятнику - скульптура розп'ятого на хресті Ісуса, на постаменті напис - "Тут спочивають Надяки - Нестор, 1926-1945, Богдан, 1929-1950 Загинули трагічно".

Поспілкувалися з місцевими жителями, колишнім головою сільської ради Морозом Степаном Зиновійовичем, Кравчуком Богданом Івановичем.

Скромний напис "загинули трагічно" далеко не передає усього трагізму загибелі братів. Подаємо детальнішу історію Героїв, що загинули за Україну, яку також описано у книжці В. Уніята "Неймовірна Тернопільщина".
Нестор і Богдан були синами сільських господарів Теодора і Софії Надяків. Росли розумними і кмітливими на радість батькам. Нестор закінчив промислову школу у Збаражі, а Богдан здобував освіту у Тернопільській гімназії. Після приходу "других визволителів" обидва пішли в УПА, бо всі добре пам'ятали, якими були "перші", що прийшли у 39-ому.

Нестор Надяк, потрапивши в оточення під Шилівським лісом у травні 1945 року, щоб не потрапити до рук енкаведистів, пустив собі в скроню кулю.
Інший брат Богдан воював до 1950 року. У вересні більшовики оточили і вбили чотирьох повстанців із групи УПА "Дружба", між ними був Богдан. Їхні понівечені тіла відвезли до Нового Села і виставили на опізнання. Також це була акція для постраху місцевих жителів.
Мати Софія, яка приїхала, добилася, щоб її пропустили попрощатися з сином. Їй дозволили. А під покровом ночі викрала тіло Богдана і перевезла фірою до Шилів, підховавши його на цвинтарі до могили іншого сина.
І Софію, і чоловіка за синів-повстанців було вислано до Сибіру.

Історія трагічна, але вона демонструє, що боротьба за Україну ніколи не припинялася, навіть в умовах бездержавності.
Маємо поважати подвиг Героїв. І тодішніх, і теперішніх.

Людмила Строцень, заступник директора Центру
Володимр Салук, завідувач відділу історії

15/07/2026

https://www.facebook.com/share/1EU5pqcgkX/?mibextid=wwXIfr

🔔 Родини безвісти зниклих та військовополонених захисників і захисниць з Тернопільщини звертаються до громад, релігійних спільнот, органів місцевого самоврядування, закладів культури, громадських організацій та всіх небайдужих краян із закликом підтримати всеукраїнський флешмоб «Дзвони надії для тих, хто в тиші».
👉 Мета ініціативи – ще раз нагадати суспільству про українських військових, які перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими, привернути увагу до болю тисяч родин, які щодня живуть у невідомості та очікуванні звістки про своїх рідних.
🔔 Організатори закликають 18 липня о 10:00 одночасно по всій Україні провести символічний передзвін церковних дзвонів або інші пам'ятні заходи на підтримку безвісти зниклих за особливих обставин, військовополонених та їхніх родин.
⚜️ Цього ж дня, 18 липня о 10:00, на Майдані Незалежності у Києві відбудеться мирна акція родин безвісти зниклих та військовополонених захисників і захисниць України. Її учасники символічно дзвонитимуть у дзвоники, нагадуючи, що за кожним ім'ям стоять людське життя, родина, яка чекає, і надія, що не згасає.
🔔 «Нехай дзвони надії пролунають по всій Україні. Нехай вони стануть нагадуванням про тих, кого чекають удома, і знаком підтримки для кожної родини, яка продовжує жити в очікуванні», – йдеться у зверненні родин.
👉 https://tor.gov.ua/list/?type=view&id=22036