02/09/2026
«Виспа» у селі Троща: місце, де оживають легенди
Один із мальовничих куточків Вільшанської громади — острів-«Виспа» у селі Троща — увійшов до обласного проєкту «Спадщина Незалежності. Житомирщина–2026».
Ця унікальна природно-культурна локація є справжньою гордістю жителів Трощі та важливою частиною історичної спадщини Вільшанської громади. Водночас «Виспа» має всі передумови, щоб у майбутньому стати одним із привабливих туристичних об’єктів громади.
Це не тільки частина сільського краєвиду. Для трощанців «Виспа» — місце, з яким пов’язані спогади, місцеві перекази, легенди та особлива любов до рідного краю.
Саме такі місця й формують неповторний образ села — коли природа переплітається з історією, а давні розповіді передаються від покоління до покоління.
«Виспа» у Трощі стала своєрідним географічним орієнтиром і з часом перетворилася на невід’ємну частину місцевої пам’яті. А разом із назвою з покоління в покоління живе легенда про пана Буржинського та його вірного коня.
За переказами старожилів, під час бою кінь виніс свого пораненого господаря з поля битви, врятувавши йому життя. На знак глибокої вдячності та пошани до свого чотириногого друга пан Буржинський вирішив увічнити його вірність.
За легендою, він наказав створити острів посеред річки Тетерів — «Виспу», а на ньому встановити 12-метровий цегляний обеліск як символ вдячності та відданості вірного коня.
Так «Виспа» стала не лише особливим природним місцем, а й своєрідним символом вірності, вдячності та пам’яті, який зберігся у переказах місцевих жителів до наших днів.
Особливо цінно, коли такі місця знаходять своє продовження не лише у спогадах, а й у творчості.
Про «Виспу» написала вірш активна жителька Трощі Валентина Маслюк — людина, яка щиро цікавиться історією рідного краю, народознавством, місцевими традиціями та фольклором. Вона вміє помічати те, повз що інші можуть пройти, — красу рідної землі, особливість знайомих із дитинства місцин, живу нитку, яка поєднує минуле й сьогодення.
У її поетичному слові «Виспа» постає вже не просто географічною назвою. Вона стає образом рідного краю — близького, знайомого, дорогого серцю.
І це, мабуть, найкращий доказ того, що справжня спадщина живе не тільки в музеях чи книгах. Вона живе у пам’яті людей, у місцевих легендах, у краєвидах, які впізнаєш із тисячі, і в поетичних рядках, народжених любов’ю до рідної землі.
